Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ну, там є класний епізод, де вони вперше стріляють зі своїх протонних штук і Еґон каже: «Не схрещуй струмені, Рею», бо це б призвело до якогось типу апокаліптичного моменту. Відтоді мені це завжди приходить у голову, коли я мочуся в одному туалеті з кимось. Але ми обоє наче закінчили, тому зараз ця фраза не має сенсу.

      – Зрозуміло.

      – Я помітив, що ти нічого не поклав до моєї поштової скриньки.

      – Ага. Покладу.

      – Це не завдання. Я просто подумав, що це був би хороший спосіб для тебе виговоритися.

      – Окей.

      – Кожен тримає в собі щось. Твої брати. Я. Мама. Але це сильно ускладнює життя.

      – Вибач.

      – Ні, ні, я мав на увазі, для тебе. Я витратив життя, докладаючи великі зусилля, щоб захистити себе від речей, яких найбільше боюся. Врешті-решт, я б збрехав, якби сказав, що боятися нічого, але, можливо, усвідомлення своїх найбільших страхів – це не так уже й погано. Можливо, всі мої зусилля були гірші. Пам’ятаю вечір, коли я відправився в аеропорт. Я поцілував вас, малих, як і будь-якого іншого разу, коли їхав у відрядження, і сказав щось на кшталт: «Побачимось за тиждень чи два». Коли я вже збирався іти, мама запитала мене, чого я чекаю. Вона сказала, що це дійсно важливо, що я, певне, відчуваю стільки всього, і ви, хлопці, мабуть, теж.

      – Але ж ти не повернувся і не сказав нічого.

      – Я боявся.

      – Боявся чого?

      – Нічого було боятися. Ось що я намагаюся тобі сказати.

      – Я знаю, що насправді нічого було боятися. Але чого ти боявся?

      – Що це стане реальним?

      – Поїхати?

      – Ні, те, що в нас було. І є.

      Джулія запхнула зубну щітку в рот й сперлася руками об умивальник. Джейкоб виплюнув і сказав:

      – Я підводжу свою сім’ю так само, як мій батько зробив із нами.

      – Ні, – прожувала вона, – але уникати його помилок – не достатньо.

      – Що?

      Вона вийняла з рота щітку та повторила:

      – Ні, але уникати його помилок – не достатньо.

      – Ти чудова мама.

      – Чому ти вирішив сказати це?

      – Я думав про те, що моя мама була чудовою мамою.

      Вона закрила шафку, зробила паузу, ніби сумніваючись, говорити чи ні, та сказала:

      – Ти не щасливий.

      – Чому ти вирішила це сказати?

      – Це правда. Ти маєш щасливий вигляд. Може, навіть думаєш, що щасливий. Але насправді – ні.

      – Ти гадаєш, що я в депресії?

      – Ні, я думаю, що ти величезну увагу приділяєш щастю – власному та чужому, і бути нещасним для тебе так жахливо, що ти краще підеш на дно разом із кораблем, ніж визнаєш, що в ньому є пробоїна.

      – Не думаю, що це правда.

      – І так, я вважаю, що ти депресуєш.

      – Це, мабуть, мононуклеоз.

      – Ти втомився писати телевізійне шоу, яке навіть не твоє і яке обожнюють СКАЧАТЬ