зарізати сина свого… Та озвався до нього Янгол Господній із неба й сказав: “Аврааме, Аврааме!”» А той відізвався: “Ось я!” І Янгол промовив: “Не простягай своєї руки до хлопця та нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти – богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого”». Авраам не питає: «Що тобі треба?», він мовить: «Ось я». Мої оповіді для бат-міцви – про багато речей, але я думаю, перш за все вони про те, кому ми повністю віддані, та як це (більше, ніж будь-що інше) визначає наше буття. Мій прадід, про якого йшлося раніше, просив про допомогу. Він не хоче до Єврейського дому. Але ніхто в родині не відповів: «Ось я». Навпаки, всі намагалися переконати його, ніби він не знає, що для нього так буде найкраще, і навіть не розуміє, чого він хоче. Насправді його навіть не намагалися переконати: йому просто розказали, що він має робити. Сьогодні вранці мене звинуватили у використанні нецензурної лексики в єврейській школі. Важко навіть сказати, чи слово «використання» тут підходить: написати в рядок погані слова – не значить їх використовувати. Хай там як, коли мої батьки пішли говорити з рабином Зінґером, вони не сказали мені: «Ось ми». Вони спитали: «Що ти накоїв?» Хотів би я, щоб мене удостоїли привілеєм сумнівів щодо моєї поведінки, тому що я заслуговую на це. Усі, хто мене знає, в курсі, що я роблю срану гору помилок, але й в курсі, що я хороша людина. Я заслуговую на те, щоб мене удостоїли привілеєм сумнівів щодо моєї поведінки не тому, що я хороша людина, а тому, що я їхня дитина. Навіть якщо вони мені не повірили, то мали б вдати, що вірять. Колись тато розказав мені, що до моєї появи на світ, коли єдиним доказом мого існування були сонограми, він вірив у мене. Іншими словами, твоє народження дозволяє батькам перестати вірити в тебе. Тож, дякую, що прийшли, а тепер усі – на вихід.
> Це все?
> Ні. Не зовсім. Я збираюся підірвати це місце.
> Що за херня?
> Я встановила приймач через дорогу на даху старої фабрики з виробництва кольорової плівки. Будемо спостерігати.
> Тікай!
> Кольорова плівка?
> Не треба тікати. Ніхто не постраждає.
> Повірте їй.
> Плівка для старих камер.
> Вам не треба навіть вірити мені. Просто подумайте: якби вам треба було тікати, ви б уже були мертві.
> Це якась довбана логіка.
> Останнє, перш ніж ми підемо: хто знає, чому в літаках приглушують світло під час зльоту та посадки?
> Що за херня?
> Щоб пілоту було видніше?
> Пішли вже, добре?
> Для економії електрики?
> Я не хочу помирати.
> Гарне припущення, але ні. Просто це найбільш критичні моменти польоту. Більше вісімдесяти відсотків аварій трапляються під час зльоту та посадки. Світло приглушують, щоб дати можливість очам пасажирів звикнути до темряви задимленого салону.
