Ось я. Джонатан Сафран Фоєр
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ось я - Джонатан Сафран Фоєр страница 1

Название: Ось я

Автор: Джонатан Сафран Фоєр

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Современная зарубежная литература

Серия:

isbn: 978-617-12-4607-2, 978-617-12-4498-6, 978-617-12-4606-5, 978-617-12-4605-8

isbn:

СКАЧАТЬ али стелі, а килими були такі пухнасті, що в них губилися гральні кості; потім у нього було півтори кімнати з земляною долівкою; згодом підлогу йому замінив лісовий ґрунт під байдужими зорями; жив він і під мостинами в християнина, на вшанування праведності якого за півсвіту та три чверті століття по тому посадовлять дерево[1]; він стільки днів провів у норі, що його коліна більше ніколи не розгиналися повністю; між циган, партизанів і поляків сумнівної порядності; у дорозі, вигнанні, таборах для переміщених осіб; на судні з пляшкою, в яку дивним чином агностик, що страждав на безсоння, помістив корабель; по той бік океану, який він так і не перетнув; над півдесятком продовольчих крамничок, у яких він гробив себе, лаштуючи їх і продаючи за ламані центи; з жінкою, що раз по раз так перевіряла, чи замкнула вона двері, що псувала замки, а тоді померла від старості в сорок два роки, не сказавши до того часу жодного похвального слова, хоча клітини вбитої матері все ще ділилися в неї в мозку; і врешті останню чверть століття він прожив у Сілвер-Спринґу в будинку з мансардою, що нагадував сувенірну кульку: десять фунтів Романа Вишняка[2] вигорають на кавовому столику; «Вороги. Історія кохання»[3] розмагнічується в останньому на всьому світі робочому відеомагнітофоні; яєчний салат розкладається на пташиний грип у холодильнику, муміфікованому фотографіями прекрасних, геніальних і не хворих на рак правнуків.

      Німецькі садівники обрізали Ісаакове генеалогічне дерево аж під галицький ґрунт. Проте завдяки талану й інтуїції та без жодної допомоги згори він пересадив коріння на тротуари Вашингтона – і за його життя воно встигло пустити пагони. Тож якщо Америка не переслідуватиме євреїв – поки, як би виправив його син Ірв, – дерево й надалі галузитиметься і цвістиме. Звісно, до того моменту Ісаак уже давно повернеться в нору. Він ніколи не розігне колін, проте в його невідомому віці, з невідомим, але близьким безчестям, прийшов час розтиснути єврейські кулаки та визнати початок кінця. А між визнанням і прийняттям лежить депресія.

      Навіть якщо й забути про знищення Ізраїлю, то час все одно був невдалим: кілька тижнів залишалося до бар-міцви старшого правнука, в якій Ісаак вбачав свою життєву фінішну лінію після того, як перетнув попередню – народження найменшого правнука. Та ніхто не міг передбачити, коли душа старого єврея звільнить тіло, а тіло – жадану спальню для наступного в черзі. Так само ніхто не здатен прискорити чи, навпаки, затримати зрілість. І знову ж таки, купівля десятка авіаквитків без можливості повернення коштів, бронь у вашингтонському «Гілтоні» та виплата двадцяти трьох тисяч доларів на депозити для запланованої ще одразу після зимової олімпіади бар-міцви не гарантує, що вона відбудеться.

      Групка хлопчаків вешталася залами Адас-Ізраель. Вони сміялися та штовхалися, а кров шурувала від недозрілих мізків до недозрілих геніталій, а тоді назад у грі з нульовою сумою, яка зветься пубертат.

      – Та ні, ну серйозно, – казав один, і «р» застрягла в нього в піднебінному розширювачі, – єдина перевага мінетів – це те, що заразом тобі ще й подрочать по-мокрому.

      – Воістину.

      – Бо інакше це все одно, що шпилити зубату склянку з водою.

      – А в цьому сенсу немає, – висновував рудий хлопчисько, якого все ще хапали дрижаки від думок про епілог «Гаррі Поттера та смертельних реліквій».

      – Ну ти й нігіліст.

      Якби Бог існував і судив, то пробачив би цим підліткам геть усе, знаючи, що ними зсередини керують сили поза їхньою владою. Крім того, ці хлопчаки так само були створені за Його подобою.

      Між підлітками запала тиша; вони сповільнили ходу, щоб подивитися, як Марго Вассерман жадібно п’є воду. Подейкують, що її батьки паркують два авто перед дверима тримісного гаража, бо в них п’ять машин. Подейкують, що її померанському шпіцу не відрізали яєла, тому вони теліпались, як гарбузи.

      – Чорт, хотів би я бути тим фонтанчиком, – бурмотів хлопчик із єврейським ім’ям Перец-Їцхак.

      – Хотів би я бути клаптиком трусиків на її промежині.

      – Хотів би я наповнити член ртуттю.

      Запала мовчанка.

      – Що ти несеш?

      – Ну знаєте, – протягнув Марті Коган-Розенбаум, вроджений Хаїм бен Кальман, – зробити з члена градусник.

      – Поїдаючи суші?

      – Ну або просто вколоти її. Та пофігу як. Чуваче, ну ти ж розумієш, про що я.

      Четверо замотали головами з випадковою синхронністю, спостерігаючи за грою в пінг-понг.

      Підліток прошепотів:

      – Аби запхнути їй у дупу.

      Іншим хлопчикам пощастило, що їхні мами жили в двадцять першому столітті та вимірювали температуру електронним термометром у вусі. А Хаїмові пощастило, що товариші відволіклися, перш ніж раз і назавжди вигадати СКАЧАТЬ



<p>1</p>

У 1992 році в Єрусалимі рабин Джеффрі Вольберґ заснував Сад Праведників світу на честь тисяч неєвреїв, що боролися проти нацизму та рятували життя євреям під час геноциду. (Тут і далі прим. перекл.)

<p>2</p>

Роман Соломонович Вишняк – американський фотограф, що походить від російських євреїв.

<p>3</p>

«Вороги. Історія кохання» (англ. Enemies. A Love Story) – фільм про заплутану історію кохання чоловіка, що пережив Голокост, знятий у 1989 році за романом Іцхака Башевіса-Зінґера.