Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нічого не намагаюся зробити. І є речі гірші, ніж зробити одне одному боляче.

      Вона поскладала численні засоби для боротьби з віком і смертю на поличку та сказала:

      – Пішли спати.

      Пішли спати. Ці два слова відрізняють шлюб від будь-якого іншого виду стосунків. Ми не знайдемо способу порозумітися, але пішли спати. Не тому, що хочемо, а тому, що мусимо. Ми ненавидимо одне одного зараз, але пішли до ліжка. Це єдине, що в нас є. Давай ляжемо по різні боки, але боки одного ліжка. Давай втікати кожен у власні думки, але разом. Скільки розмов закінчилися цими словами? Скільки сварок?

      Інколи вони йшли до ліжка та робили ще одну спробу, тепер вже горизонтальну, вирішити проблему. Іноді піти до ліжка могло допомогти з тим, чого неможливо було досягти в безмежно великій кімнаті. Інтимність близькості під однією ковдрою та два вогні випромінювали спільне тепло, але в той же час не давали можливості бачити одне одного. Вигляд стелі та думки, на які наштовхують стелі. А можливо, вся справа була в задній частині мозку, куди приливає кров, де розміщується доля, що відповідає за великодушність.

      Інколи вони йшли до ліжка та лягали по різні боки, і кожен хотів би, щоб воно було величезним, і кожен сам по собі бажав, щоб усе це зникло, при цьому їхній мозок був не надто чіпкий, щоб вловити, що означало «це». Це – ця ніч? Цей шлюб? Це – суцільна плутанина їхнього сімейного життя? Вони йшли до ліжка разом не тому, що в них не було вибору – kein briere iz oich a breire, як сказав би рабин на похороні за три тижні – не мати вибору – це також вибір. Шлюб – протилежність суїциду, але і єдине, що можна порівняти з ним як остаточний акт волі.

      Пішли до ліжка…

      Саме перед тим, як влягтися, Джейкоб розгублено поплескав по неіснуючих кишенях своїх боксерів, ніби раптово усвідомив, що він десь забув ключ, і сказав: «Мені треба в туалет». Точно так він робив щовечора в такий час.

      Він зачинявся у ванній, відкривав середню шухляду шафки з медикаментами, піднімав стос журналів «New Yorker» і витягував пачку свічок від геморою. Він клав рушник на підлогу, інший скручував на кшталт подушечки, опускався на лівий бік, згинав у коліні праву ногу та з думками про Террі Шайво[27], Біла Бакнера[28] чи Ніколь Браун-Сімпсон[29] легенько просував свічку всередину. Він підозрював, що Джулія знала, чим він займався щовечора, але не міг наважитися запитати, тому що це вимагало визнати той факт, що в нього – людське тіло. Майже все тіло він міг ділити з нею майже увесь час, як і вона своє майже завжди, однак деякі частини його тіла повинні залишатися прихованими. Вони провели незчисленну кількість часу, аналізуючи випорожнення своїх дітей; безпосередньо наносили мазь «Деситин» голими руками, прокручували ректальні термометри за інструкцією лікаря Доновітца, щоб стимулювати сфінктер у спробах полегшити дитячий закреп. Однак, коли справа стосувалася одне одного, вони відмовлялися визнати цю частину себе.

      ти не заслуговуєш, щоб я виїбав тебе в зад

      Зад, яким кожен член сім’ї Блохів був одержимий, став епіцентром заперечення Джулії та Джейкоба. Зад був необхідний для життя, але про нього не варто було говорити. Він був тим, що є в кожного, але що СКАЧАТЬ