Ось я. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ декілька хвилин до цього, вона сказала Джейкобу, що найсумніше в цій ситуації те, що вона не відчуває смутку. Тоді це була правда, але тепер це вже було не так. Крізь призму сліз вона побачила свою кухню: кран, що тік, вікна – вони все ще виглядали добре, хоча дерев’яні рами, мабуть, розсипалися б, якби за них надто міцно вхопитися. Побачила їдальню та вітальню: вони все ще мали непоганий вигляд, однак насправді там були два шари фарби на шарі ґрунтівки, що приховував півтора десятиліття повільного гниття. Побачила свого чоловіка – не свого партнера.

      Якось, коли Сем був у третьому класі, він прийшов зі школи та із захопленням сказав Джулії:

      – Якби Земля була такого розміру, як яблуко, то атмосфера була б тонша, ніж яблучна шкірка.

      – Що?

      – Якби Земля була такого розміру, як яблуко, то атмосфера була б тонша, ніж яблучна шкірка.

      – Я, мабуть, не настільки розумна, щоб усвідомити, чому це має бути цікаво. Можеш пояснити?

      – Подивися вгору, – відповів він на це. – Це здається тобі тонким?

      – Стеля?

      – Якби ми дивилися ззовні.

      Її панцир був таким тонким, але вона завжди відчувала себе в безпеці.

      Десятки тижнів тому вони купили дартс на гаражній барахолці та повісили його на двері в кінці коридору. Хлопці промазували приблизно так часто, як і влучали в ціль. Через це вже виднілася стара фарба, якою раніше була пофарбована поверхня. Джулія забрала звідти дошку після того, як якось у вітальню зайшов Макс – з його плеча скрапувала кров, а він повторював: «Ніхто в цьому не винен». На стіні залишився слід у формі кола, оточений сотнями маленьких дірочок.

      Поки вона вдивлялася у захисний панцир своєї кухні, найсумнішим для неї було усвідомлення того, що ховалося під усім цим, того, що може розкрити манесенька подряпина в уразливому місці.

      – Мам?

      Вони розвернулися та побачили Бенджі. Він стояв на порозі, спершись на лінійку зросту на одвірку, та обмацував піжаму в пошуках неіснуючих на ній кишень. Як довго він тут стояв?

      – Ми з мамою просто…

      – Ти хотів сказати «епітомія».

      – Що, мій хороший?

      – Ти сказав «ворог», а мав на увазі «епітомія».

      – Можеш тепер його поцілувати, – сказала Джулія Джейкобові, витерши рукою сльози, але замість них була мильна вода.

      Джейкоб сів навпочіпки та взяв ручки хлопчика у свої.

      – Поганий сон, малий?

      – Я змирився з умиранням, – сказав Бенджі.

      – Що?

      – Я змирився з умиранням.

      – Правда?

      – Якщо вже всі вмирають разом зі мною теж, то я насправді змирився. Просто боюся, що інші не помруть.

      – Щось погане наснилося?

      – Ні, ви сварилися.

      – Ми не сварилися. Ми…

      – І я чув, як розбилося скло.

      – Так, ми сварилися, – сказала Джулія. – У людей є почуття, досить часто – СКАЧАТЬ