Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ урожай послав, напоїв у свій час землю дощем-грозою. Але те, що на Масницю до града ніхто з них не прийшов, – лихий знак.

      Посадник Судислав навідався до родички надвечір. Увійшов, сопучи, – товстий, лисий. Сів на лавку, широко й незграбно розкарячивши ноги. Живіт над кованим поясом звісився, мов тісто на опарі. Карина дивилася на нього мовчки, але так, як мовчати вміла тільки вона. Мов княгиня. І посадник засовався на лавці. Виправдовуватися почав:

      – Ну що я міг, Карино? Дир он околишні села грабував, кажучи, що припинить розбій тільки тоді, як я цей край під руку його віддам, у град впущу. І щодня, приходячи після набігу, клав під стінами Копися тіла родичів градських людей. Виття і плач стояли в Кописі. А Масниця ж уже настала. Необхідно було Весну стрічати. І я… Усі ми вирішили: бути нам під Диром. Родим – він де? Згубив Боригора, який умів воювати, інші ж воєводи-князі про свої роди тільки дбають. А в мене весняні торги скоро, треба про них думати. Ех! От і справляємо тепер учту велику разом, святкуємо.

      Він говорив, а сам підсів і все намагався долоню на коліно їй покласти. Карина його пухку руку відтрутила. Слухала шум, що долітав знадвору: завзятий спів, примовки скомороші, сміх. Судислав також прислухався. Навіть засміявся. Черево його так і заходило ходором. І знов до Карини ближче присунувся. Війнуло від нього пивним і цибуляним духом.

      – Чуєш, Каринко, щойно ці, – мотнув він бородою убік, – відбудуть, я тебе дружиною своєю зроблю, за всіма правилами, привселюдно над водою проточною поведу. Ясномира нічого, згодиться. Ви ж із нею завжди ладнали. І навіть Родим не посміє зазіхати на тебе. Дира побоїться. А ти тут поживеш, дитя своє народиш. Мені сулож[57] моя вже казала, що ти непорожня. Тож і народиш його під чоловіковою опікою, захищу його, вирощу біля себе.

      «Ось і рости, – зло думала Карина. – А я піду. Щойно народжу, так і піду. І кичкою жони посадника мене не втримаєш. Я ж до Торіра подамся».

      Вона думала про це увесь вечір, безсонно ворочаючись на м’якій перині. Її поселили в окремому покої з кам’янкою, з вискребеними стелинами, зі сволоком, обплетеним духмяними сухими травами. Так би й залишилася тут, скільки ще мусить поневірятися світом… Якби не Судислав. Та й не тільки через посадника надокучливого сумувала вона. Все про варяга свого думала. Ах, з’явився мов той вихор, навчив пристрасті Удової, зародив кохання в серці – і пощез.

      «Допоможи мені, світла Ладо, – благала Карина. – Ти дала мені любов, не забирай же її тепер».

      А Судислав не відступав. Навідував при кожній слушній нагоді. Ліз. Вона раз навіть відштовхнула його різко.

      – Надто швидкий ти, посаднику. Почекай. Звикнутися мені дай.

      Він оглядав її згори донизу.

      – Почекаю, почекаю. Тільки ти поки тихенько сиди тут. Принишкни. Потерпи, не показуй своє личко ясне перед полянами київськими. Аж надто ці находники до баб охочі, не пропускають жодної. Он навіть Ульв у мене про тебе розпитував, хоча усім відомо, що Ульв живе відлюдьком, а ось для СКАЧАТЬ