Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ він проїхати, як Карина зіскочила – і колода впала, збивши воїна і вдаривши по його коневі. Кінь рвонувся, заіржав, а киянин повалився на землю. Карина не бачила, чи сильним вийшов удар, кинулася геть, побігла до лісу, намагаючись там сховатися. Проте, зрозумівши, що її не переслідують, озирнулася, непокоячись за Торіра.

      Він відбивався, але відступав. Кметі рубалися мечами майстерно, булатні клинки одно миготіли в повітрі, кресалися, коні іржали, кружляючи на місці. Плямистий Малага добре допомагав хазяїну, кусаючи і хвицаючи коней супротивників. Ось Торір спіймав на клинок меч іще одного ворога, відбив, розвернувся стрімко, саме вчасно, щоб прийняти на щит удар другого, що насідав з іншого боку. І різким випадом дістав нападника, поціливши тому під пахву, де на куртці не було залізних блях. Воїн пронизливо скрикнув і осів, повиснувши на мечі варяга, так що той не міг одразу вивільнити зброю. Рука Торіра мимоволі опустилася під вагою його тіла. А останній супротивник, не гаючи часу, вже підскакував. Торір підставив щит, та нападник був сильний вельми – від щита Торірового летіли тріски, він розсипався мало не до умбона[51]. І знову варягові допоміг Малага – звився вгору, вдаривши копитом коня нападника, розкраявши йому до крові плече. Ворожий кінь рвонувся геть, не слухаючись шпор і поводів. Торір тим часом устиг вивільнити руку з мечем, обернувся.

      Карина дивилася, не відриваючи очей. І страх, і тиха паніка, і захоплення утримували її на місці. Ось ці двоє знов зчепилися, забряжчав булат. І тут вона помітила, як той шрамуватий воїн, якого вона нещодавно оглушила, опритомнівши, з’явився з-за чорного зрубу, хоч був тепер без коня. Її ніби й не помічав, поспішав до тих, що билися, на ходу виймаючи з-за халяви довгого ножа. Торір не бачив його. Карина крикнула, проте він не почув. І тоді вона подалася вперед, дорогою схопила жменю снігу, зліпила сніжку. Кинула, коли шрамуватий уже заніс був руку для кидка, але снігова грудка засліпила і відволікла його, тож кидок вийшов неточним.

      Торір помітив ніж, аж коли той просвистів повз вухо. Майже машинально відхилився убік. Кінний супротивник одразу скористався цим, ударив навскоси, але тільки зрізав на плечі варяга хутро дорогого кожушка, дзвякнувши по кольчузі під ним. Торір охнув від сильного удару. І похолов, почувши іззаду крик Карини. Далі все сталося миттєво: Торір пожбурив в обличчя нападникові залишки щита і, перехопивши меч обома руками, різко ударив навідліг. Вершник не встиг заслонитися, і вістря варягового меча розітнуло його обличчя до самих складок кольчужної бармиці[52]. Бризнула кров, але воїн ще якийсь час тримався в сідлі, відкинувшись на луку. Потім його тіло від поштовху коня впало на брудний сніг. Та Торір вже не бачив цього. Стрімко розвернувши Малагу, він поскакав туди, де Карина з криком утікала від спішеного воїна, що наздоганяв її.

      Шрамуватий одразу відчув ворога, що наближався іззаду, і, озирнувшись лише на мить, стрімко рвонувся убік. Навкруги з іржанням кидалися коні його полеглих товаришів, і він спробував СКАЧАТЬ