Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

      – Слухайся! Володар твій передав наказ.

      – Немає у мене володаря.

      Але охнула, коли вістря вкололо в живіт.

      – Порішу, сучко, якщо закомизишся.

      Карина судомно ковтнула слину. Карлик спопеляв її знизу гнівним поглядом. Сам не більший за дитину, а рука дорослого чоловіка, сильна. І крикнути не встигнеш. А обдурити, виказати… Невже Торір і справді вирішив змусити її під іншого йти. Міг…

      Карина підвелася. Де їй подітися? Пішла. Взяла в танку одну з бояришень за руку.

      Дівчата співали, виводили злагоджено. Спільний танок молоді сплітався візерунком, дівчата прослизали попід руками одна в одної, знову тягнулися вервечкою:

      Прослизаючи попід зчепленими руками, обходячи інших, Карина опинилася просто навпроти Дира. Він стояв, обіпершись ліктем на стільницю, очі каламутні, п’яні. Карина бачила його довгу сильну шию, міцний борлак[63]. Шия здавалася довшою через те, що його волосся з боків і ззаду, майже до потилиці, було зголене, тільки згори кучерявилися червоно-руді короткі завитки, а спереду спадали на перенісся довгим мокрим пасмом. Вилиці високі, ніс хижий, рот тонкогубий, жорсткий. Хоча й розтягнутий у вдоволеній посмішці.

      «Стерв’ятник», – подумала Карина. І всміхнулася звабливо.

      Танок розвернувся, вона більше не бачила князя, а коли знову стала з ним віч-на-віч, їхні погляди нарешті зустрілися і в очах князя щось промайнуло, руді брови ледь піднялися вгору.

      Тепер, кружляючи в танку, вона раз у раз усміхалася йому, проходячи повз, заграючи, закусила губу, навіть підморгнути зважилася. Знала, що приваблива – у цій довгій струмливій сукні, із дзенькотливими скроневими підвісками, у коштовному намисті на високих грудях.

      Дир раптом голосно заплескав у долоні. Дивився на неї. Ступнув крок уперед, п’яно хитнувся. Тут заплескали й інші, деякі з княжих дружинників перескакували через столи, обіймали дівчат, намагалися усадити поряд із собою. Дівчата – хто жартівливо ухилявся, хто смиренно корився.

      Дир рушив був до Карини, але скоморохи-гудошники враз налетіли, наскочили на нього; застрибали довкруж, затріщали торохкалами, заграли на ріжках. Князь, п’яно сміючись, розштовхував їх, але хтось, тицьнувши йому в руку ковша з брагою, утримав, відвернув.

      А Карина вже пройшла до посадника, схилилася, ледь обійняла, провела рукою по його спітнілих грудях. Шепотіла у волохате вухо:

      – Відведи мене, Судиславчику, пригорни, приголуб, але Дирові не віддавай. Твоєю тільки буду.

      Судислав аж здригнувся, заусміхався дурнувато.

      Дир, загубивши її в натовпі, озирався, п’яно сміючись. Але раптом помітив, як посадник уже накриває чорноволосу красуню своїм парчевим опашнем[64], виводить геть. Навкруги усе скакали скоморохи, від столів чулися здравниці, верескливий жіночий сміх.

      Судислав СКАЧАТЬ