Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вже багато серед веселого натовпу було людей у воїнських обладунках.

      – Дирові хорти[54], – процідив крізь зуби варяг. – І ці з ними. Веселяться… з губителями своїх же родичів.

      – Але ж Масниця. Так належить весну зустрічати.

      Він не розумів її пояснення. Та і їй воно не здавалося переконливим. Вона теж ненавиділа Дира і його зграю, теж була постраждалою. А Копись… Може, в цих веселощах було полегшення через те, що все скінчилося миром?

      – Де капище Перуна? – запитав Торір.

      І коли вона вказала напрям, зараз же рушив, ведучи на поводі трофейних коней. Карина хотіла була рушити слідом, але він роздратовано велів їй іти до своїх.

      – Кидаєш мене? – ахнула дівчина.

      Ще сьогодні вони разом відбивалися від ворогів, він був радий, що вона залишилася жива, і ось на тобі… проганяє… І сльози ураз набігли. Але Торіра вони не зворушили.

      – Ми прибули, куди треба. А тепер іди до Судислава. Прийме, не прожене. А як знадобишся – я вісточку надішлю.

      – А якщо все ж прожене?

      Та він уже дивився в бік капища. На супутницю оглянувся майже сердито.

      – Ну ти й нездогадлива. Зроби так, щоб не прогнав.

      Карина деякий час залишалася на місці. Ось і сталося те, чого вона так боялася. І коли щось і додало їй сили, то це слова Торіра про те, що він надішле звісточку. На це вся її надія. Не може ж він відмовитися від неї після всього, що було між ними. Он як пестив її, як ублажав… Як злякався за неї, коли захищав.

      «Я тільки раба для нього», – нагадала собі Карина. І світлий день немов померк.

      Але не вік же залишатися тут. І Карина, зручніше перехопивши повід, поїхала схилом гори до міста. Дорогою їй доведеться проминути відкритий простір, де триває ігрище. Промайнули повз дівчину сани, в яких сиділо повно веселої молоді. Лоточники окликали вершницю в добротному кожушку, пропонуючи купити пригощання. Від туші, що оберталася на рожні над вогнищем, війнуло запахом м’яса. Стрибали скоморохи, діти гралися у сніжки, димно горіли величезні обсмолені опудала.

      – Постережися!

      Карина ледве встигла притримати конячку, коли зі схилу гори повз неї пролетіли сани із піднятими голоблями. У санях вищали дівчата, сміялися і гукали чоловіки. Жінки були здебільшого місцеві, у вишитих у традиціях радимичів кожушках, у яскравих головних шалях, а ось розважали їх переважно, судячи з одягу й обладунків, воїни прийшлі. Кого цілували в санях, кого лапали. Але ось, на розвороті, сани похилилися й перекинулися набік. Утворилася купа мала, замелькали подоли, чобітки, валянки, а де й голі стегна серед купи спідниць. Шум, регіт, вереск. Якийсь рудий воїн у багатій кольчузі підім’яв під себе дівку, ляснув по заголеній нозі.

      Конячка Карини захвилювалася серед шуму, і дівчині довелося докласти зусиль, присмиряючи її. А навкруги знов танцювали, дуділи ріжки, просто на поводи конячині СКАЧАТЬ