Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

      – Та що ж це ти, Каринонько? – сторопів Судислав.

      І тільки тут помітив воїна, що стояв поруч. І скрикнути не встиг, так швидко Торір опустив на його голову секиру. Тільки хруснуло, кров і мозок так і чвиркнули навсібіч. Карина застогнала крізь стиснуті зуби, почала нервово стирати з себе теплі гидотні сліди-патьоки.

      – Поспішили, – скоріше собі, ніж їй, сказав Торір. Але прислухався і посміхнувся, жахно блиснувши зубами з-під залізної напівмаски. – Та ж ні, якраз вчасно вийшло.

      І відскочив за дверну занавіску.

      Карина не встигла нічого зрозуміти, аж тут в отворі виник Дир. Охнув здивовано. І все. Глухо стукнуло, очі князеві закотилися під лоба, і він посунувся на підлогу від удару обухом секири в потилицю.

      А Торір уже підняв Карину, струснув.

      – Ну, ну, молодець. Усе правильно виконала. А тепер головне: біжи у гридницю до учтувальників, кричи, голоси, що Дир Київський зарубав Судислава. Ну ж бо, хутчіш!

      І вона побігла. Навіть не тому, що підкорилася, просто була нажахана, з ляку мчала швидко, беззвучно. Так і вибігла на Давила та ще трьох кметів градських, які стояли біля входу до гридниці – розпатлана, розхристана, уся забруднена кров’ю.

      Вони розслаблено стояли з чашами в руках. І хоча були в кольчугах, але шоломи зняли, просто стояли, перемовлялися. Та так і уклякли, дивлячись на неї.

      – Присягаюся душами праотців!.. – немов видихнув Давило. – Карино… Що сталося?

      Схлипуючи, вона трусилася, немов у пропасниці.

      – Судислав… Там… Князь Дир…

      – Та не бекай, як вівця! Що з посадником града? Чия кров на тобі?

      – Судиславова, мертвий він…

      У Давила засмикалося обличчя, ніздрі розширилися від шумного зітхання. Відкинув чашу.

      – Та-ак… Я ж нутром чув, що лихо буде. Як знав!

      Його кметі брудно залаялись, а він схопив Карину, грубо поволік у гридницю. Розштовхав тих, що юрбилися біля входу.

      Шум, дим, запахи тепла, поту, наїдків. Давило заштовхнув її й майже шпурнув уперед. Вона впала, одежина сповзла, оголяючи забризкане кров’ю тіло.

      – Дивіться, чесні кописці! – гримів Давило. – Дивіться, добрі люди! Немає більше нашого виборного голови. Убив його вовк київський заради баби. Кинувся за ним і порішив.

      «Хоча б не я це сказала, і то добре», – якось втомлено подумала Карина. Вона боялася вимовити це прилюдно. Розуміла, що Торір зрадив її, підставив свиню. Зробив свідком того, чого не було.

      У гридниці раптом запала тиша. Але зараз же загомоніли всі разом. Закричали:

      – Убивці, таті, находники! Розбій творять, за добро кров’ю платять.

      За верхнім столом підхопився Ульв. Навіть важке крісло за ним упало.

      – Що меле цей пес? Що наговорила ця сука? Де князь? Сам нехай скаже.

      Та в цю мить у стіл перед ним устромилася сулицяСКАЧАТЬ