Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ оточували двори з будівлями, з різьбленими покрівлями, півниками на схилах дахів. У центрі досить велика гридниця для бенкетів-зібрань, від неї галереї-гульбища на різьблених підпорах відходять. Двір перед будівлями від снігу почищено, пісочком присипано.

      Сам посадник стояв перед ґанком в оточенні копиських мужів нарочитих, з ними було й декілька прийшлих. Судислав – маленький, круглий, як барильце, чимале черевце випинається під довгою шубою, покритою візерунчастим сукном. Стояв руки в боки, задерши рябу бороду, поглядав знизу вгору на височенного варяга.

      Карина теж подивилася на чужого, і серце аж йойкнуло – чи не сам це Дир Київський? Такий уже ж набундючений, так пишається! Кольчуга на ньому довга під розхристаною накидкою з білих шкур. На грудях золочена кругла бляха. З-під високого шолома на плечі спадає світле волосся, що майже зливається з хутром на плечах. Підборіддя голене, над ним нависли пишні сивіючі вуса. Саме лице ніби дублене вітрами. А очі – одне світле, майже біле, а друге перетягнуте чорною пов’язкою.

      Почувши у дворі ворушню, незнайомець озирнувся. Але, побачивши, що кметі просто привезли вродливу жінку, не виявив цікавості. Зате Судислав, схоже, одразу впізнав Карину. Застиг на півслові, пасучи її очима. Звісно, до вродливої меншиці князівської завжди небайдужий був, поглядав на неї плотолюбно. А тут раптом так знітився, що одноокий варяг знову озирнувся. Оглянув прискіпливіше.

      – Що, тобі привезли дівку?

      По-слов’янськи він говорив із помітною чужоземною вимовою.

      – Ні. Тобто так. Тобто ні. Це, пане Ульве, родичка моя. Видно, на млинці масничні з голодних лісів прибула.

      І дійсно, майже не збрехав. Карина могла вважатися його ріднею, оскільки посадник Копися взяв собі в жони старшу Боригорову доньку. І зараз, бачачи, як варяг Ульв дивиться на гостю, Судислав заметушився, покликав її, щоб зустріла родичку, прийняла, як належить.

      Посадникова дружина, падчерка Карини, одразу зрозуміла, що гостю слід якнайскоріше відвести. Взагалі-то вони з юною мачухою ладнали, хоча зазвичай у Карини не дуже виходило із жінками дружити. І про що говорити з ними, не знала, та й недолюблювали її місцеві баби: чи то заздрили, чи то відчували її перевагу. Падчерка ж хоч і трохи старша була за мачуху, і красунею ніколи не вважалася, але боги наділили її вдачею доброю, незлобивою.

      Дружину посадника звали князівським іменем – Ясномира. Від частих породин вона погладшала і рано постаріла, але господинею в теремі Судислава була чудовою. Зараз Ясномира одразу провела несподівану гостю до затишної, обвішаної рушниками світлиці, кликнула прислужниць, велівши лазню Карині натопити, млинцями свіжими почастувати.

      – А як відпочинеш, Каринонько, тоді й поговоримо трошки.

      Карина майже забула, як це добре – бути жінкою княжого роду, багатою, нарочитою, коли всі навколо з ніг збиваються, бажаючи тобі догодити. І так приємно було після довгої дороги відчути турботу про себе. Дівки-прислужниці в лазні СКАЧАТЬ