Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дослухається до його балаканини. Подобалися йому руси київські, подобався їхній князь Дир. От де справжні витязі – і воювати вміють, і пирувати, пиво хмільне барилами цмулять, жінок так роз’ятрюють, що й без волхвівських віщувань можна не сумніватися – усіх залишать непорожніми. Сам уний мріяв пристати до Дирових людей і гудив тих, хто ремствував проти киян.

      – А що, й такі є? – нарешті розмикала вуста Карина.

      Уний спльовував за звичкою на підлогу, але одразу ж розтирав плювок ногою.

      – Та є сичі. Усе бурчать, лаються. Якби Судислав не стримував їх, ще невідомо, що й затіяли б. А того не розуміють, що бути під таким, як Дир, – сама вигода для них.

      Карина одверталася від нього, знову поглядала у віконце. Іноді помічала скоморохів, що снували серед будівель. Це було зрозуміло, адже дні свят для них – найбільш вигідний час: на бенкети кличуть, у хатах пригощають. Тож і мандрують скоморохи від города до города, забави влаштовують, до людей чіпляються. Один із ряджених скоморохів чомусь привернув увагу молодої жінки. Високий, здавався особливо довготелесим через рогату козину личину, що закривала обличчя. Цей не стрибав, як інші, ходив, мовби таївся, під стріхами, навсібіч позираючи. І Карина ніби щось знайоме в його рухах та ході помітила. Навіть промайнула здогадка: чи не її це варяг? Побачила, що й скоморох на неї увагу звернув, часто поглядає в її бік з-під рогатої личини. Один раз, схоже, навіть кивнув. Скоморохи – вони народ зухвалий, але було в цьому кивку щось таке, що схвилювало Карину.

      І вона не помилилася. Тільки подумала про дивного рядженого, як за дверима почулися кроки – дрібненькі, наче у дитини, але стелини зарипіли важко. Уний її саме дрова колоти пішов, і гість, не гаючи часу, швидко заскочив до неї.

      Карина глянула холодно.

      – Ану йди геть!

      Перед нею стояв карлик-горбань у строкатому скоморошому вбранні. Обличчя мужиче, бородате, на зріст же ледве їй до пояса сягав. А ось у плечах широкий, міцний. Неприємний був горбань. Та не встигла Карина його випровадити – він двері рвучко захряснув.

      – Здогадуєшся, хто послав мене?

      І показав їй вже знайомий пояс із пряжкою. Торірів то був пояс.

      – Бачу, що втямила. І велено мені передати тобі, щоб на учті сьогодні була. Там поясню все.

      Горбань вислизнув, ніби й не було його.

      Ясномиру дещо здивувало бажання гості вийти на люди.

      – Що, невже так занудилася в закуті? Ой, дивися, Карино, ці кияни, як вип’ють, чіплятися почнуть, не відв’яжешся. Ну, добре. Біля себе посаджу, може, не чіпатимуть.

      Щойно стемнішало, посадницький терем знову наповнився гамором, рухом, полиском вогнів. Повз Каринине віконце від господарських дворів котили діжі, несли оббіловані туші, бігала челядь з якимись горщиками, цебриками. Уний, зобов’язаний провести Карину, кудись запропастився, тож вона, не дочекавшись супроводу, пішла сама. Діставшись переходами до гридниці, що гула мов вулик, трохи сторопіла. СКАЧАТЬ