Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що лежить напівгола на снігу, намагалася обсмикнути одяг. Хтось ударив її по руках, навалився згори. Одночасно шарили у неї за пазухою, м’яли груди, рвонули кілька разів намисто, аж голова сіпнулася. Нарешті вона опритомніла. Захрипіла, давлячись вовняною рукавицею.

      Подальше сталося миттєво. Насильники й не помітили, коли поруч з’явився чужинець. Начебто поїхав геть, а тут виник поруч, немов привид. Схопив одного за бороду, рвонув голову назад і швидко різонув по горлу. І одразу, не послабляючи сили, цією ж рукою увігнав по руків’я ніж у груди другого.

      Усе сталося так блискавично, що Карині, яка нарешті прийшла до тями, здалося, ніби нічого й не було. Але обіч лежали скривавлені тіла насильників, а Торір витирав об сніг лезо ножа.

      Карина дивилася перелякано і здивовано. Потім зітхнула нервово і кинулася до рятівника, обійняла за коліна.

      – Вірною рабою тобі буду, помру за тебе!..

      Захлинулася слізьми.

      Торір погладив її по чорному розтріпаному волоссю. Не міг собі пояснити, пощо повернув коня, відмахнувся від волхва, який щось торочив, навіщо поскакав по сліду, доки не побачив їх. Тоді все скаламутилося в душі від злості. Безглуздо повівся, але не шкодував. Хоча й розумів, що не додержався зароку посланця, втрутився в місцеві справи. Тому, коли слідом за ним із лісу з’явився провідник, Торір тільки знизав плечима на його осудливий погляд.

      Провідник спочатку просто дивився. Потім скинув на сніг бесаги[49] для гостя і повільно поїхав до лісу. Зник у гущавині.

      Торір обернувся до Карини. Вона усе ще здригалася від плачу. А він раптом побачив блиск срібла у неї на шиї. Диви яке!

      Карина спостерегла його погляд і, знявши блискуче намисто, простягла йому. Але варяг одвів її руку.

      – Залиш. Скажи краще, чи не брехала, обіцяючи, що можеш провести мене? Мені у град Копись[50] на Дніпрі конче потрібно.

      Вона нарешті опанувала себе.

      – Якщо говорила, то проведу.

      – Тоді не барися. Що швидше поїдемо далі від Єлані, то краще.

      Роздiл 3

      Вони їхали і день, і другий, і третій… Засніжений ліс підтавав, спадали з пухнастих ялинових лап пласти важкого сирого снігу, але надвечір усе ще сильно підморожувало, холод проймав. Добре, якщо на чиєсь займище в гущавині виходили, а то довелося й заночувати просто на снігу на нарізаних лапах ялин, зате в обіймах одне одного і біля вогнища. Виспалися непогано.

      Та поступово хащі відступали. Почали траплятися селища, де було вже не так безлюдно. Однак прийшлих прийняли з опаскою, чоловіки з рогатинами вийшли, хоча потім, упізнавши Карину, заусміхалися. Світ племені радимичів був замкнутий, тобто кожен рід, кожне поселення жили своїм укладом. І все ж про те, що Дир Київський шастає округою, знали; чували й про те, що він селища розоряє. Але говорили про це хоча й з острахом, утім, у чомусь і безтурботно: мовляв, чуже лихо – не своє. Та й як було журитися, коли волхви вже час Масниці оголосили, треба було вишкрібати із засіків залишки борошна, пекти круглі, мов сонце, млинці, пригощати СКАЧАТЬ