Чужинець. Сімона Вілар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ побачив ще декого: коло дальніх огорож стояли два зоружені кметі в хутряних накидках поверх обладунків. Зустрівшись із ним поглядами, ті, щоправда, зняли вгору руки у звичайному вітальному жесті. Торір кивнув. Не інакше як з Єлані прийшли, але він побоявся додумати припущення до кінця, здогадуючись, для чого їх послано.

      Волхв підтвердив здогадку.

      – За тобою слід. Волхви наказали вести тебе, тільки якщо супутниці збудешся.

      Торір мовчав. Волхв же пояснив:

      – Супутниця твоя не просто баба, а колишня княгиня Карина. Вона чималу владу над колишнім князем Боригором мала. Люди подейкували, що однією з причин ворожнечі Родима з батьком було його бажання забрати у Боригора красуню-меншицю. А як забрав, Параксева її вельми незлюбила, погубити обіцялася. Ти ж її собі взяв. Та Параксева не заспокоїться, доки не здихається небезпечної суперниці. І тільки тобі вирішувати, варяже, наслідиш ти, розлютивши княгиню-матір, чи підеш чистим. Якщо відмовишся від удови Боригорової й любаски Родимової – поведу тебе. Якщо візьмеш із собою… Сам дорогу шукатимеш, а нам княжа немилість ні до чого. Ми волхви, у мирські справи не втручаємося.

      Торір розумів, що чекає на випадкову полюбовницю, якщо він не захистить її. Та що йому до Карини? Хіба в нього не інше доручення?

      – Нехай забирають.

      Кметі, зрозумівши з його жесту, що їм не перешкоджатимуть, кинулися в хижку. А Торір пішов сідлати коня. Проте на душі раптом так паскудно зробилося. Навіть сонячний день ніби потьмянів.

      Либонь, Карина зрозуміла, навіщо з’явилися єланці. У хаті почувся її крик. А підіслані вбивці не стали оселю чесних поселян кров’ю бруднити, поволокли дівку на ґанок. Вона виривалася, хапалася за різьблений стовпчик навісу. Кметі одірвали її грубо, поволокли, не звертаючи уваги на схвильовані погляди самовидців-селян.

      Карина на допомогу місцевих і не сподівалася.

      – Торшо! – кликала вона. – Допоможи, Торшо!

      Та враз осіклася, побачивши, як варяг спокійно провів повз неї жеребця. Що ж, навтішався із вродливою коханкою, і досить із нього. У неї потекли сльози. Страх і образа надали сил. Почала вириватися відчайдушно, кметі одразу й упоратися не могли. Карина ударила головою одного в підборіддя, впилася пальцями в очі другому, знову вчепилася за якусь із будівель. Про допомогу більше не благала. Поселяни, що висипали були з хати, поспішили піти собі. Вона помітила і волхва, що спостерігав осторонь. А Торір спокійнісінько сів собі у сідло й поїхав геть.

      Кметі все ж виволокли її за околицю. До лісу тягнули, щоб там і докінчити. Від жаху в Карини перед очима усе пливло.

      – Відпустіть мене, заради доброго Рода, – благала. – Я піду тихенько, ніхто не дізнається, куди. А з вами сріблом розплачуся. Намисто у мене є срібне.

      Вона рвонула під горлом комір кожуха – дзеленькнули срібні кружальця дирхемів. Щось з’явилося в обличчях убивць, перезирнулися миттєво. Потім один несподівано оглушив дівчину сильним ударом кулака СКАЧАТЬ