Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ довге життя отримали безліч дарів, пустували, як хлопчаки, перебираючи й оглядаючи все це. Тут були срібні таці, чаші й глеки, кілька рулонів кумашу,[89] довгий фартух для гоління з шовковою вишивкою, хусточки, що носяться за поясом, кілька щонайтонших лляних скатертин, сагайдак із тугим луком і посрібленими стрілами, кілька кинджалів із золотою насічкою, нитки перлів, кошелі з золотом і сріблом, ковпаки для намотування чалми, шаровари з шовку, доломани,[90] верхні й спідні каптани[91] і ще безліч тафаригів,[92] виготовлених ремісниками щедрого Бахчисарая.

      – Ти бач! Золоті стремена! Знаєш що, мій друже Орхане? Збери все це докупи й відправ у Стамбул. Твої дружини та наложниці будуть щасливі, і тобі вистачить цього надовго.

      – Евліє! Ти подумав, що сказав? – насупив брови сіляхдар.

      – Пробач, не сердься. Я забувся, побачивши ці скарби Алі-баби. Не сердишся? О! Бач, які прекрасні сап’янові чоботи. Можна мені приміряти? – весело вигукнув Евлія Челебі, але передумав і взяв до рук м’які папучі,[93] вишиті золотими й срібними нитками. – Ні. Чоботи для моїх ніг уже важкі. Краще я приміряю ці чарівні сандалі. Які добрі та вмілі руки вишивали їхній чудовий візерунок! Тільки витончені руки найчарівнішої дівчини!

      І він під схвальним поглядом сіляхдара став їх приміряти.

      – А в цьому папучі щось сховано! – вигукнув Евлія Челебі.

      Там виявився тонесенький аркуш паперу рожевого кольору, складений учетверо й перев’язаний червоною шовковою стрічкою.

      – О! Та це ж послання. І, судячи з аромату мигдалевої олії, воно від майстрині, що виготовила цю красу. Дозволиш поцікавитися? – лукаво посміхнувся вчений осман.

      Орхан схвально кивнув.

      – Прочитай, але не тремти, наче юнак, який отримав перше в житті любовне послання.

      Евлія Челебі розсміявся й нарочито повільно розкрив листа.

      – Так і є! – вигукнув він. – Це вірші. А який витончений почерк! Ніколи такого не бачив. Повір мені, я читав сотні книжок і тисячі листів, але жоден із них не був так досконало виписаний. А якщо ще й вірші такі само досконалі, то обіцяй, мій добрий друже, подарувати мені це божественне творіння.

      – Нехай буде так, – охоче погодився сіляхдар. – Читай!

      Евлія Челебі підніс аркуш майже до носа й розспівно почав читати:

      Сумує квітка: де ж моя любов?

      І пісня солов’я мене хвилює.

      Пригорну, пестячи, щасливця до грудей —

      Нехай лише прийде, нехай мене почує.

      На Солодкій з квітками горі

      В шатрі червонім радості твої…

      Деякий час Евлія Челебі вивчав написане.

      – Це не газель, не мусаддас, не мухаммас і не рубаї.[94] І все-таки… це любовне послання славному бахадиру.

      Евлія Челебі голосно розсміявся, віддаючи листа сіляхдару. Але той, заклавши руки за спину, не взяв рожевий аркуш.

      – Це може схвилювати СКАЧАТЬ