Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ із витонченістю й швидкістю блискавки.

      Орхан відчув, як німіє від сильних ударів правиця, а в попереку з’явився пекучий біль, що повільно піднімався до плечей.

      Та все-таки настала бажана мить…

      «О Аллаху всемогутній! Прийми цього великого воїна у свої сади!» – про себе мовив сіляхдар. Він був упевнений у цьому, бо нутром відчув те, чого не знав цей мамлюк, хоч яким був майстерним.

      Орхан відступив на два кроки й повів карабелу праворуч. І одразу завважив радісний блиск перемоги в очах Муаєда. Але це була не помилка досвідченого рубаки – це була хитрість. Щойно мамлюк зробив два швидкі кроки й заніс руку для удару згори і зліва, як Орхан упав на ліву руку, відштовхнувся нею й ногами від землі й завдав колючого удару знизу в живіт.

      Мамлюк так і застиг із піднятою для удару шаблею. Він і не зрозумів, чому гострий біль унизу живота паралізував тіло. Очі його округлилися, а рот став судорожно хапати спекотне повітря цього останнього для нього дня. За мить він упав поряд із напівлежачим сіляхдаром, але його душа все ще не хотіла покидати вражене тіло.

      Раптом пролунали дикі вигуки й почувся тупіт багатьох коней. Ті, що спостерігали за битвою, кинулися в найближчий ліс. Але вершники, що наближалися, не звернули на них ані найменшої уваги. Вони поспішали до шатра, біля якого щойно закінчився дивовижний за красою й вишуканістю шабельний бій.

      Орхан і мамлюк, який уже ледве дихав, разом подивилися на прибулих охоронців хана. Стримуючи біль, мамлюк схопив руку бахадира. Його очі були сповнені благання й печалі:

      – Ти справді непереможний, Рикаючий Леве султана! Не дозволь воїнові потрапити до рук катів.

      Орхан із жалем хитнув головою й, не піднімаючись, різаним ударом ковзнув клинком по шиї мамлюка…

      Розділ п’ятий

      Справи таємні

      – А я піду конем ось куди! – розтягуючи слова на московський лад, мовив чоловік у чорних шатах і повільно поставив вирізаного зі слонової кістки шахового коня на витонченої роботи клітчасту дошку. Потім крадькома окинув оком своє помешкання. Нічого не змінилося. Воно таки чекало на нього, як і запевнив хан.

      Його суперник у найдавнішій і найчудовішій на світі грі в шахи скрутив у трубку губи й наморщив носа. Відтак засопів і витер хустинкою спітнілого лоба:

      – Чого ти дражнишся? Знаю я вас, ляхів, і те, як любиш мою мову. Але твій кінь справді… І який демон учив тебе грати в цю гру? А головне, де тебе цьому вчили? Невже у твоїй єзуїтській колегії?

      – Ні, мій дорогий боярине Василію Борисовичу, – чемно відповів супротивник. – Мистецтво наймудрішої гри я опанував у Багдаді в мудреців, які осягали премудрості цієї божественної гри в самій Індії, батьківщині всіх цих мовчазних фігур, що відображають і війну, і мир, і політику.

      – Тебе, мій шановний друже Себастьяне, і в Багдад твій католицький Бог посилав?

      – Бог СКАЧАТЬ