Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ такими моторошними проваллями, що якби в них зазирнула звичайна, не надто мужня людина, то в неї розлився б жовч і вона перетворилась би на прах.

      Побачивши хана, що піднімається сходами, іудейські вартові низько вклонилися й подали списом сигнал тим охоронцям, що стояли вище. Ті позаганяли в будинки-печери жінок і дітей і попередили господарів-чоловіків. Був випадок, коли один із ханів чи то в пориві доброти, чи то з цікавості зайшов в одну з печер. Господар, захоплений зненацька, навіть не запропонував великому ханові ні води, ні коржа. З тих пір у кожній оселі стояв глечик свіжої води й лежала біла хлібина. Попри те, що з водою завжди було непереливки. У фортецю її доставляли на віслюках, і нечасто був достатній її запас у старих кам’яних цистернах, вирубаних ще генуезцями, а може, і раніше.

      На вершині скелі у фортеці хана очікував доглядач Матвій і ключник із чималою зв’язкою великих ключів.

      – Салам алейкум, великий хане, – у поклоні привітав Мурад-Гірея єврейський очільник.

      Хан ледь кивнув.

      – Супроводь до кешиша.[84]

      Матвій притиснув руку до серця й повів хана вздовж добротних кам’яних будинків, критих рубінового кольору черепицею. Біля одного з будинків він зупинився й гучно постукав у міцну дубову браму. Вона відразу розчинилася, впускаючи доглядача, за ним хана, відтак вірного мурзу-чашника й, нарешті, ключника. Пройшовши повз п’ятьох схилених у поклоні вартових, вони почали спускатися крутими сходами в печеру. Тут був вирубаний довгий коридор, а вздовж нього одні за одними низькі дубові двері.

      Протиснувшись між стіною й тими, хто йшов попереду, ключник підійшов до потрібних дверей і швидко відшукав потрібний ключ. Відчинивши їх, він улесливо подивився на хана.

      – Юсуфе! Запали два світичі! – звелів хан.

      Чашник підніс смолоскипи до вогню настінного світильника й першим ступив у темницю. Услід за ним, зачинивши двері, увійшов хан.

      – Давненько не бачилися, великий хане – сонце, що зігріває світ, підкорювачу заблукалих у темряві, місяцю, що освітлює цю прекрасну країну, – почувся голос в’язня.

      Хавле-Юсуф став поряд із довговолосим чоловіком середніх років у ще міцному франкському одязі чорного кольору. Бранець прикривав очі від світла.

      – Нині ти правильно мене вітаєш. А не бачилися ми лише місяць, – усміхнувшись, відповів латиною Мурад-Гірей.

      – Місяць! – вигукнув чоловік у чорному одязі. – Та чому я дивуюся? В ідеальній темряві, яку на кілька миттєвостей перериває свічка стражника, що приносить їжу, день видається за місяць. Чи навпаки?

      – Гадаю, така розумна людина рахувала появу двох свічок на день.

      – Авжеж, великий хане. Минуло двадцять дев’ять днів відтоді, як я насолоджуюся темрявою й приглушеними вигуками сусідів-в’язнів. Вони намагаються перемовлятися через дубові двері. Зривають голос, мовчать кілька СКАЧАТЬ