Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ де вони впадали в око своєму ханові.

      – А ось і гора Тепекірман, – повідомив він, вказуючи рукою на велику гладку конусну гору. І зі сміхом додав: – Там, де тебе чекає чарівна спокусниця.

      – Справді, гора схожа на цукрову голівку, – погодився Орхан. – Якщо там спокусниця… це несуттєво, але там мають бути люди.

      – Звісно. І під горою стоять будинки, і в самій горі здавна є печерні житла. Там теж живуть люди. У цих печерах узимку тепло, а влітку прохолодно.

      – Сподіваюся, і вода в них прохолодна, – провів язиком по сухих губах Орхан.

      – І я не проти випити крижаної води. У Бахчисараї є такий струмок, що пити з нього відразу не можна. Зуби ломить від холоду. То її набирають у посудини й виставляють на сонце. Але це далеко. Їдьмо краще до печер. І коней заодно напоїмо. Славного коня подарував тобі великий візир Кара-Мустафа. Але боюся, що в Хейхаті він довго не проживе. Це степи для напівдиких татарських коней. Будемо сподіватися, що Всевишній дарував цьому дивному аргамакові довге життя. Тож не будемо його скорочувати й дамо цьому конику, як і моєму, усмак напитися. Сьогодні спекотний день.

      Тримаючи напрямок на округлу голову гори, вершники незабаром минули густі чагарники, серед яких було прокладено вузьку й каменисту дорогу. За чагарниками недовго тягнувся рідкий ліс, у якому мало не за кожну гілку боролося чимало птахів. І кожна перемога завершувалася дзвінкою піснею. А за деревами розкинувся великий луг із густою, але вже трохи вижовклою на сонці травою. Оддалік один від одного в кількох місцях височіли шатри, біля яких стояли чоловіки й із цікавістю поглядали на молодих вершників, які вправлялися в джигітовці посеред луговини.

      – А червоного намету немає, – розчаровано мовив Евлія Челебі й спрямував свого коня до найближчого шатра.

      – Нехай береже вас Аллах, шановні, – чемно звернувся вчений осман до тих, хто був біля шатра. – Сьогодні Всевишній послав напрочуд спекотний день. Не підкажете, де ми можемо втамувати спрагу й напоїти коней?

      – Мир і тобі, поважний, і твоєму супутнику, – відповів один із чоловіків. – Ми послали слуг по воду, але ці негідники не квапляться. Проте в нас є вино. Чи не бажаєте скуштувати цієї крові землі?

      Евлія Челебі подивився на сіляхдара й заперечливо захитав головою.

      – Якщо так, то тримайте напрям на той зелений намет із червоним дахом. За ним є струмок зі здоровою водою. Там вам підкажуть.

      – Дякую, шановний, – поклав на серце руку вчений осман.

      Вершники проминули луг і наблизилися до зеленого намету з червоним дахом. Тут вони в нерішучості зупинилися, тому що почули розгніваний голос чоловіка:

      – Скажи мені, підла дочко ослиці, чим я заслужив цю ганьбу? Чому дізнаюся про якихось чоловіків, з якими ти шепочешся, майже відсунувши завісу шатра? Хіба для цього я влаштував твій відпочинок посеред такого казкового місця? Варто мені відлучитись, як моя гідність зазнає випробувань. Мав рацію СКАЧАТЬ