Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й білилами, айвовими кісточками, квасцями й чорнильними горішками. Роблять із неї дівчину, наче зірку, з рубіновим рум’янцем на щоках, з грудьми, як апельсини, одягають її в обтяжний розкішний каптан і виставляють на продаж. Потім цю престарілу рабиню з підробленою красою купує якийсь дурень – і плакали його гроші та його втіхи.

      А ще голять сорокалітніх полонених козаків. Їх так само відводять у лазню й так порають, що не залишається ні бороди, ні вусів, ні волосся на голові. Обличчя їхні стають світлими, як промінь сонця. Їх роблять рабами й продають торгівцям, обманом збуваючи цих зроблених прекрасними бранців. Тих привозять додому, а за місяць такий раб стає сивобородим і вусатим, не вартим і однієї акче.

      Так ось, великий бахадир купив найбільш сивого й зарослого з рабів, які сиділи біля стіни. Уявляю, яким той буде за місяць. До того ж на шиї мав лале,[75] що носять винятково злочинці або непокірні раби. А в правому вусі стирчала мідна сережка, наче якась відзнака. Поруч із цим старим було так багато довговолосих руських рабинь, черкеських, абхазьких, польських гулямів і дівчат. І ні в кого не було лале. Залишається тільки гадати, що зацікавило Орхана в цьому обтягнутому шкірою скелеті: його залізний обруч чи мідна сережка в лівому вусі – перша прикмета відчайдушного козака-шайтана. Як на мене, його обличчя монголоїдне, і він більше схожий на татарина-злочинця. Утім, серед козаків кожен третій якщо не татарин, то осман. Козаки – це і є зграя злочинців, які манять до себе таких само шибеників з усього світу.

      Це невдале придбання сіляхдар передав своєму слузі Абдулові, а той далі двом чорним рабам. Ці ефіопи, як і більшість рабів з Африки, старанні, слухняні й у всьому намагаються догодити своєму панові. Одного з них звуть Мундас, другого Мандук. А ось імена наших супутників арнаутів я так і не з’ясував. Вони не беруть участі в розмовах, та і між собою майже не розмовляють. А чекмени на них оксамитові зі срібною ниткою. Такі в загонах арнаутів носять зверхники-аги.

      Якщо сіляхдар не прискорить крок свого коня, то в Бахчисараї ми будемо не раніше третього дня. Мабуть, там затримаємося на деякий час. І це слушно. Хто ж поспішає туди, де бенкетує смерть? Особливо в цей жахливий степ Хейхат».

      Розділ четвертий

      Троянди й шипи Бахчисарая

      Мурад-Гірей хмурився й від цього ще дужче лютився.

      Не личить ханові Криму проявляти будь-які почуття, тим паче перед натовпом простолюдців. Тисячі сідлярів, шевців, зброярів, халвачів,[76] купців, банщиків, чарчів,[77] садівників та всіх інших, покинувши свої звичні заняття й торгівлю, юрмилися на площі перед мечеттю Куба і від неї вздовж вулиці далеко за місто.

      Скільки ж їх осіло в місті-саду – Бахчисараї!

      Ще два роки тому, коли Мурад-Гірей отримав від османського султана золотий халат і шаблю як наказ стати ханом, мешканців Бахчисарая було вдвічі менше. Скільки ж славних і потрібних воїнів СКАЧАТЬ