Останній бій Урус-шайтана. Віктор Вальд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Залишайтеся тут! – суворо звелів сіляхдар супутникам, а відтак, глянувши на вченого османа, додав: – Ходімо!

      Вони зійшли з коней і рушили слідом за дервішем. Їхній шлях лежав через кафанську браму фортеці до давньої мечеті.

      Уже біля головного входу в мечеть, двері якої були відсутні, дервіш уклонився й запропонував почекати.

      Скрашуючи очікування, Евлія Челебі сказав:

      – Це та мечеть, у якій я молився з однооким Керр Юсуф-деде. Вона називається Мюск-джамі. Більш відома як мускусна мечеть. Її будував один дуже багатий купець. Він найняв велику кількість людей, які рили фундамент і місили вапняний розчин та глину. У цей час повз проходив караван хотанських, чинських і мачинських купців. Їхні верблюди були навантажені мускусом й амброю. Купець, який будував мечеть, запитав іноземних купців, що везуть їхні верблюди. Але ті промовчали, неначе не чули запитання. І тоді той, хто зводив мечеть, зірвав із верблюда два мішки й розрізав їх ножем. Весь мускус і всю амбру з мішків він висипав у той бруд, який місили його люди. І тоді іноземці схопилися за голову й вигукнули: «О, горе!» Але будівельник мечеті лише розсміявся, відвів купців до себе в дім, пригостив вишуканими стравами й щедро розплатився за дорогий мускус і цінну амбру червоним золотом. Ось які були в цьому місті багаті купці.

      – Про це тобі теж розповів одноокий провидець, о наймудріший із мудрих? – усміхнувся сіляхдар.

      Евлія Челебі провів рукою по сивій бороді й нічого не відповів. Це було нечемно з його боку, але тут саме нагодився дервіш, який у поклоні запросив усередину мечеті. Він провів гостей до чималого приміщення, указав рукою на слабкий вогник в дальньому кінці й, не вимовивши і слова, зник. Османи пішли на світло й побачили просто на кам’яній підлозі маленького чоловічка з довгою сивою бородою, ледь прикритого лахміттям. Біля його схрещених ніг стояла стара мідна лампа, на носику якої тріпотів крихітний вогник.

      – Підійди! – пролунав ледь чутний голос шейха дервішів.

      Подаючи приклад, першим підійшов Евлія Челебі й став на коліна перед старцем.

      Той простягнув обидві руки і обмацав його лице:

      – Я впізнаю тебе, мандрівнику. Коли ми востаннє молилися разом, у мене було одне око. Тепер я сліпий, але в мене все-таки обоє очей – це моє серце й моя душа. Серцем я бачу людей, душею розмовляю зі Всевишнім. Щасливо закінчилися твої мандри, про які я тобі казав?

      – Я справді побував у тих землях, про які ти говорив, достойний Керр Юсуфе-деде, і мандри закінчилися, хвала Аллаху, щасливо для мене. Я написав про них у продовженні своєї «Книги подорожей».

      – Її читатимуть і через сотні років. Читатимуть і дивуватимуться твоєму бажанню пізнати й побачити багато всього, а також щедрості, з якою ти розповів про це.

      – Мої подорожі й моя книга не закінчилися.

      – Ти будеш жити, поки пишеш цю книгу. Так тобі призначене згори. Хто прийшов із тобою?

      – Це…

СКАЧАТЬ