Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською). Федір Титарчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ грьобані??

      – Тобі залишалося тільки чоботи їм обблевати і взагалі вечір вдався б! – пояснив Льоха, згадуючи, як лише відтягнув убік Жеку, той видав і яблучка, і рідину, і шлунковий сік прямо посеред алеї.

      Жеку ми рятували швидко та оперативно, як тільки могли. Залишене за спиною – смердюча калюжу і здивовані погляди добропорядних співгромадян, ми поспішали забратися геть у темряву давно необрізаних дерев. Міліція нас хоч і бентежила, але, по суті, вони були товаришами продажними і за невелику мзду як-то ми з ними домовилися б. Більше нас лякали козаки – пацани, пішли «в служіння» не за матеріальні блага, а заради ідеї – принаймні, так це декларувалося. І ідея у кожного біла своя, звісно. І замістили собою таку собі «добровільну дружину» за рознарядкою, що пішла у минуло разом із совком. Хлопці в кожному бачили потенційного порушника, вели себе зухвало і тому часто напрошувалися. Але не в нашому випадку, тому що ми зараз нічого суттєвого їх тріаді виставити не могли, хіба що розчавити їх усіх трьох неспішно падаючим тілом Жеки. «Сюди!» – прохрипів Льоха і поволік у темряву Жеку.

      А потім сталося те, чого й слід було очікувати. В принципі, але не в деталях. У деталях все траплялося щоразу по-новому, але фінал був передбачуваний – Жека сів під дерево і там заснув.

      Не знаю, на що ми там ще розраховували і на що сподівалися, але спроби розбудити Жеку, що сидів навпочіпки, не припинялися нами. Спочатку ми умовляли його, потім штовхали, далі чи не пинали – ні, ні! – не били, але бажання мали вже величезне. Жека не піддавався, що час від часу ніс осуд в наш бік, але вставати і прокидатися не бажав.

      – А пам'ятаєш, як ти тьолок перелякав? – продовжував нагадувати Жеці Льоха. – Пам'ятаєш?

      І цього, звісно, Жека не пам'ятав. Але очі його загорілися. Тьолки!

      – А хрін з ним?! – не то питаючи моєї думки, не то вимовляючи рішення всерцях стояв над сплячим тілом Льоха. Навколо шуміло і розливалися веселощі – лише вийди на освітлену алею, зроби всього з десяток кроків, і ось воно – життя, заради якої ми, власне, й подалися сюди.

      – Ти піди, – запропонував я. – А потім повернешся, я піду. Ми ж не можемо це тіло тут кинути?!

      Леха був згоден. Він і сам би не залишив Жеку, але будучи з ним поруч в який раз потрапляв у халепу через яблучка і самогон, випитих і з'їдених Жекой. І ця обставина його дуже засмучувало.

      – Добре, – погодився він і зробив ті самі десять кроків.

      Зробив і тут же наткнувся на пару, як він висловлювався, «солодких тіл». Тіла були з ним знайомі, являли собою щось дрібне, малолітнє, несформоване, але вже мали претензії на «нічнє життя!» і «світло „вищого суспільства“».

      – Привіт! – вимовила чорненька «плоскодонка» надмірно кокетуючи.

      – Привіт! – відповів Льоха, маючи намір щось запропонувати. Але не встиг. Краєм ока зазначивши якийсь рух, він навіть не встиг зреагувати на вихор, вилетів з темряви.

      – Нахрєн СКАЧАТЬ