Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською). Федір Титарчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не треба!

      – Що це з ним? – водилою був пацан, напевно що і прав ще не мав.

      – Нах..ся, – пояснив Леха. – Він не небезпечний, – навіщось додав він.

      Але водія не стільки цікавило —безпечний наш товариш чи ні – його більше турбував салон, який Жека усякий раз погрожував заблевати.

      – Вигружайся! – прибули на зупинку ми, де думали провітрити Жеку. А потім відвести його додому, коли він хоч якось буде триматися на ногах. Але пасажир із заднього сидіння відмовився виходити.

      – Нахрін демони, – пинався він ногами і впирався руками в сидіння.

      – Ах нахрін?! – схопили за ноги ми незговірливого пасажира і виволокли з машини, впустивши спиною на купу щебеню і гудрону. І як раз з нагоди хтось вирішив перестелити нашу трасу гравієм з бітумом, залишивши на узбіччі гірки всього цього чи не по саме коліно, ось в цей самий гравій з бітумом і потрапив наш пасажир, вилітаючи з заднього сидіння машини. Ноги ми відпустили, пасажира підняли абияк, а таксист тут же вдарив по газах, несучи ноги і колеса, навіть не чекаючи закриття задніх дверцят. І ще якийсь час ми могли бачити хлопаючи дверцята «шістки» що неслася вниз по Харківській.

      – А далі? – не вгамовувався Жека, викурюючи вже другу сигарету і відверто радіючи за свої вчорашні подвиги та звершення.

      – А далі ти лежав на лавці під вишнею біля мого під'їзду. Нив. Блював. Схоплювався. Лаявся. Поки тобі не набридло і ти не захотів додому.

      – І? – здивовано округлив очі Жека. Мабуть, його здивувало, що він в такому стані раптом захотів додому.

      – Ми тебе відвели. Поставили біля дверей. Відкрили замок. Заштовхнули в квартиру, так як ти на той момент передумав і впирався. Вийшли на вулицю. Постояли, підождали, поки загориться на кухні світло і потім пішли по домівках, відпочивати. Вже було за північ.

      – А далі?

      – А далі ти прийшов до нас і розповів, як ми тебе били, рвали сорочку, мазали асфальт кровищею і під кінець кинули здихати на лавочці біля під'їзду, – продовжував Льоха єхидно посміхаючись. – І якщо б не сеструха, що вночі поверталася додому, то хана б прийшла тобі! Напевно таргани, в нору утягли би…

      – Так ніс же хтось розбив?

      – Асфальт, напевно. Ти з лавочки падав? Скільки разів??

      6. Саня

      У Жеки на прізвисько Пача, вуха гнулися у всі сторони. Бувало, заради розваги присутніх, він їх скручував в трубочки і кривив настільки смішні пики, що все тут же падали від сміху з ніг.

      Не знаю, чи це щось вроджене, але він стверджував, що це є наслідком занять боротьбою в дитинстві і тому подібне. Розповідав, як його, ще малого хлопчака, хотіли навіть віддати в спорт інтернат з вільної або греко-римської боротьби, але щось там не склалося чи батько не дав згоди. Ось так і залишився Жека з поламаними вухами і своєю веселою вдачею.

      За великим рахунком, Жека на прізвисько Пачик був швидше веселуном і шоуменом, ніж бійцем або борцем. Особливо СКАЧАТЬ