Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською). Федір Титарчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кричав у слід Ватрон і тут же переключався на когось іншого. – А ти чого так на мене дивишся? Ти теж ох..л?

      Траплялося, Ватрону намагалися дати відсічь. Хто тільки проти нього не виходив – навіть якийсь боксер навпіл-професіонал, як я розумію, але пара пропущених в голову, а далі починалося месилово. Ватрон просто звірів.

      Правила були зовсім не для нього. Більше того, він їх зневажав. Пам'ятаю, як будучи тими ж школярами, всіх нас взяли, та й вивезли на пару тижнів для надання шефської допомоги місцевому радгоспу. Радгосп славився своїми плодово-ягідними насадженнями, де і як раз наспіла полуниця.

      – По п'ятнадцять кошиків з кожного – це норма! – сказали нам. – І за кожен кошик ви отримаєте… – щось там нам належало, щось нам наобіцяли. Я прикинув, і ніби як навіть виходило непогано. Для бідного школяра, природно. На пару крас повинно було за підсумком вистачити.

      І ми пішли в поля, бродячи уздовж рядів полуниці, що вже вироджувалася та збираючи ту саму у кошика.

      – Так, з тебе один кошик! – тут же встановив Ватрон норму збору з кожного з нас.

      – А чого? – дивувалися ми.

      – А по еб..?! – аргументував він. Аргумент був, варто визнати, більш ніж істотним, тим більше що наші преподи тут же усувалися від подібних спорів, залишаючи вирішувати подібні питання нам самим. Ватрон це тут же зметикував і навіть на поле не виходив, лежачи з парою таких же хлопчаків під сусідніми яблунями, попиваючи місцевий самогон, що вимінював у тих же самих місцевих – що вже вони там давали за нього, це так і сталося покрито мороком, може так само вимагали? – і час від часу виходячи на поле, щоб зібрати данину та дати парі людина по голові. Так, заради розваги. І остраху, природно.

      Не скажу, що всі горіли виконувати ту норму, так і викладачі обмежувалися хіба що рідкісними зауваженнями на ухилення більшої частини «несвідомих школярів», так що, по закінченні ми дізналися страшну правду – грошей нам якихось дадуть, але ми, виявляється, всі разом, прожили і проїли більше, ніж взагалі напрацювали і для радгоспу наше перебування вилетіло в копієчку, тому нам виділять якихось грошей і поділять їх поміж усіма порівну, по сорок копійок або близько того. Саме тоді я усвідомив всю силу колективної відповідальності і «роботи на загальне благо не покладаючи рук» Подібні уроки давали відмінне уявлення про те, що шкільне виховання і інші моменти – не більше, ніж марення і ні як не пов'язані з реальним життям..

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «Литрес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на Литрес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

СКАЧАТЬ