Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською). Федір Титарчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дай сюди! – ледь не вирвав з руками у Сани воздушку Дроня. Сейф розчинив нам свої простори і виявився заповнений тими самими двома рушницями – мисливською вертикалкою двустволкою і воздушкою зі стволом, що переламувався, подібного якої ми свого часу пострілювали свинцевими кульками в тирі.

      – Ти куди? – не зрозумів Саня Дрона.

      – Тут тісно! – прокричав той пронісшись вихором через всі відкриті таємною зв'язкою ключів Сані двері і коли ми його вже наздогнали, то він вже сидів біля вікна, переламував ствол і щось шепотів собі під ніс.

      – Кульки давай! – прокричав він Сані.

      Саня кульок не взяв, та й взагалі хотів тут же повернути рушницю назад – мало, вітчим зараз повернеться, ми всі у вікно вістребнемо – перший поверх все ж, – а він залишиться «на місці злочину, та ще й з воздушкою в руках. Ні! Такого він зовсім не хотів.

      – Віддай! – він схопив рушницю у Дроні. Але Дроня був тертим калачем, тут же штовхнув Саню в колінко і пригрозив врізати ще і прикладом.

      – Зрозумів?! – Дроня робив наголос на літері «у», як то, на його думку, робили тільки круті пацани. – Зрозумів? – повторив він уже тихше, споглядаючи над муками Сани, що валявся біля його ніг і який тримався за своє коліно. – Кульки тягни! – легко штовхнув носком кросівки Дроня. – Кульки давай!

      Принесені з балкона (із сейфа) свинцеві болванки, прозвані нами кульками, Саня виймав з коробки, як найбільшу цінність, цілком обгрунтовано вважаючи, що всі вони давно перераховані і двічі враховані його допитливим і пунктуальним вітчимом.

      – Та що ти там телишся?! – штовхнув Саню прикладом Дроня. – Давай сюди! – і вигріб з коробки чи не жменю свинцевих кульок.

      – Щас ми, – він переламав ствол, загнав туди одну з кульок і ляснув воздушкою тому, приводячи її в бойову готовність. – Залягли всі, – скомандував він і сам тут же присів біля відкритого вікна.

      – Ти по кішкам? – поцікавився Пачик. Але сам по першій команді засів спиною до вікна і зараз жував знайдену у Сани на кухні булку.

      – Ні! – гордо відповів Дроня.

      – По людям, чи що? – здивувався Леха.

      – По фашистам! – з тиском в голосі надсадно прошипів Дроня вишукуючи ціль.

      – По яким фашистам? – не розумів Саня. Гвинтівка і вітчим вже дуже сильно напружували його свідомість.

      – По самим натуральним! – знову просичав Дроня, прикладаючись щокою до воздушке. – По самим натуральним… – шепотів він.

      – А де вони?

      – Зараз будуть! – як снайпер у засідці засів на підвіконні Дроня. Створ його гвинтівки і частину голови, от і все, що хоч якось можна було розрізнити з вулиці. А могутня листя чудово приховувала його хоч праворуч, хоч ліворуч.

      – А ось і фашистюга! – обрадувано прошепотів він.

      І правда, фашист не змусив себе довго чекати. Фашистові було від сили років тридцять п'ять – стародавній СКАЧАТЬ