Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською). Федір Титарчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ прогнулися.

      – Брати будемо? – поцікавився я. І на мене подивились не то з подивом, а то і зовсім з обуренням.

      – Звісно! – заявив Льоха.

      – Тоді в мене є! – обрадував їх я.

      Варто відзначити, що культура споживання спиртного у нас на районі, як, думаю, і у всіх інших місцевостях не обтяжених надлишком грошових знаків, зводилася до бажання «вбитися» чимось міцним, бажано при мінімальних витратах і без всякої думи про наслідки і здоров'я. Слово здоров’я і зовсім було предметом саркастичних жартів і як цінність не котирувалося. Саме тому періодично траплялися історії з отруєннями гальмівною рідиною, омивачем скла, неправильно вироблені клеєм ВФ, а останнє, що нам повідав Жека, чия сестра працювала в лікарні, – це гудронна людина. Цей чоловче, співробітник однієї з путеремонтных бригад, чи то на суперечку, чи то в гарячці похмільного синдрому, надудлився креозоту змішаного з чимось там ще – чим там просочують шпали на залізниці? – і в стані повної нерухомості був доставлений в лікарню на «реабілітацію». Новину з прибуттям такого роду «пасажирів» була не нова, але тут збіглася чи не вся лікарня подивитися на «чудо»!, бо це диво перетворилося в щось подібне за кольором з дерев'яною шпалою, просоченої речовиною, що і пило, диво природнє.

      І ось, вискочивши з будинків і зібравшись на колонці трохи нижче району, Жека з натхненням розповідав нам цю історію. Напевно, підкреслюючи тим самим необхідність ведення правильного і здорового способу життя?! Ні, навпаки! Констатуючи крутизну і популярність мужика, що таким чином випендрився на все місто. Це, власне, і все, що Вам потрібно знати про культуру споживання алкоголю, яка була притаманна і нам. Дорогий коньяк – це безмірно круто, але, по-перше, не про нас, а, по-друге, на ці гроші можна напоїти всю нашу компанію до стану повної «неописуємості». І як ви думаєте, який вибір був би зроблений, знайдись така можливість у нас?

      – Ти взяв? – цікавився Жека, маючи на увазі цілком конкретну річ.

      – Ага! – відповідав я.

      – Де? – не вгамовувався він. Жека тільки що вирвався з польових робіт, куди його так не до речі загнали «старики», і зараз питання «випити» для нього стояло дуже гостро, так як «старики» його все одно спиляють за втечу з фазенди, так хоч компенсація того повинна була бути вагомою.

      – Все пучком! – запевнив його я. – Вдома не тримаємо.

      – Це як? – не зрозумів Жека.

      – Довго пояснювати! – перервав його Льоха, який і сам був не в курсі, але алкогольна тематика останні десять-п'ятнадцять хвилин, поки ми котилися вниз по одній з крутих і вузьких вуличок, що носили прізвище якогось революціонера, що у нас вважалася чи не лайкою, Льосі неабияк набридло. Він хотів завести пісню про реперах, о музиці і, можливо, про баб.

      – А пожерти взяли? – раптом видав непристойне запитання Жека. Як-то у нас закушувати було не прийнято. Максимум вода з-під колонки. І все. СКАЧАТЬ