Останнє літо. Всі ми родом з 90-х (українською). Федір Титарчук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ виганяв з дому. Типу, погуляли, потрахалися, пора і честь знати.

      Ми ржали. Не просто сміялися, а ржали, ледь не розхлюпуючи дорогоцінну рідину своїх склянок.

      – Невже така страшна, що навіть Вэтал?.. – не закінчив я, здригаючись від історії і манери їх переказувати Льохою.

      – Ну так, – з легкою посмішкою, що означала в нього крайню ступінь веселощів, продовжував Льоха. – Віталя говорив, що спочатку подумав, мовляв, тьола протигаз одягла. Ні волоска, ні зморшки – все гладке і без волосся. Навіть там! – він вказав вниз. – Навіть там нічого.

      – А вії, брови? – цікавився подробицями Жека.

      – Кажу ж – протигаз! – пояснював Леха. – Ні вій, ні брів – взагалі ні волосини! Ветал, напевно, як побачив її, так одразу протверезів. А потім раптом почав нишпорити в пошуках презика. Використаного…

      – А ет навіщо? – рідина явно опаляла руку Жеку і той поспішав її швидше вжити, але історія теж його не відпускала.

      – Це зрозуміло, – сміявся Леха. – Тіла стрьомна, сама все зробила, а потім прийде і пред'явить, мовляв, дитя твоє, давай якось вирішувати, влаштовувати наші відносини і все таке.

      – Знайшов?

      – Що знайшов?

      – Презик?

      – Так начебто знайшов, – знизав плечима Леха. – Знайшов, і сховався у туалеті розробляти план порятунку на унітазі.

      – План порятунку на унітазі, – Жека вибухнув сміхом і знову ледь не звалився вниз, з борту роздовбаній гнилий човни.

      – Ага, – підтвердив Льоха. – Толчьок – він саме те місце, де народжуються плани світового панування, ну або на крайняк, як позбутися вранці від тьоли в протигазі?!

      – І як? Вигнав? – було цікаво і мені.

      – Ну з нами сидів, веселий такий, напевно вигнав…

      – Або втік, – висунув версію Жека.

      – Або втік, – цього разу ледь не впав від сміху Льоха. Мабуть такого повороту подій він якось не очікував. Версію не розглядав.

      Наш сміх лунав серед руїн колись гучної човнової станції. Праворуч розсипалася металева конструкція, ще не розпиляна на металобрухт – не прийшов час. Зліва лежало кілька човнів, що вже ні коли не вийдуть на воду – все більш-менш тримається на плаву давно розтягнули жителі сусідніх приватних будинків.

      Приватні будинки дивилися на нас своїми садами, які переходили в занедбані плодові дерева човнової станції, а далекий і такий близький порослий травою берег приносив вологу і свіжість нашим тілам і розуму.

      – Ну, за нас! – підняв тост Льоха і ми цокнулися пластиком про пластик. Дзвону кришталю не відбулося, але нас це не дуже цікавило. Рідина потрапила в рот, обпекла спочатку все там, задушила своїми випарами і полилася вогненним потоком вниз, усякий раз борючись з рефлекторними проявами організму виштовхнути всю цю гидоту назад, геть… Хвилинна боротьба з перекошеними обличчями, уткнутими носами в рукави і шаленим бажанням СКАЧАТЬ