Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ миску на стіл, а сам стає на коліна перед образами і молиться за померлі душі. Жінка і діти наслідують приклад батька і всі разом моляться вголос:

      «Просимо Тебе, Боже, щоб і тих душ до вечері допустив, що ми про них не знаємо; що в лісі заблудилися, у водах утопилися, в темних нетрях задушилися. Молимось Тобі, Боже, за тих, що ніхто про них не знає, лягаючи і встаючи, і дорогою йдучи ніхто не згадає. А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають і цього Святого Вечора чекають. Від нас у цей вечір молитви йдуть і мертві душі спом'януть!»

      Перехрестившися тричі, вся родина повторює за батьком другу молитву – «за себе»:

      «Господи, захисти худібку мою від звіра, а мене грішного (ім'я рек) від віри поганої та від безвір'я – на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякуємо Богові Святому, що поміг нам дочекатися у мирі і спокої цих Божих свят. Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатись. Амінь».

      Після молитви господар знову бере в руки миску з кутею з полотном та свічкою і передає її господині, кажучи:

      «Ми всі, з усього щирого серця і з Божої волі, кличемо праведні і грішні душі на Святу Вечерю, даємо їм усе, що маємо, щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Ми дбаємо і за ті померші душі, що на світі погибли і порятунку не мали. Нехай Бог прийме для них цю нашу вечерю. Я їх стільки запрошую і закликаю на цю тайну вечерю, скільки у цім полотні є дірочок та скільки зернин у солодкій куті Божій. Амінь».

      Господиня бере з рук господаря миску, ставить на стіл, і родина починає вечеряти. Спочатку їдять кутю, а потім – голубці, вареники, смажену рибу, капусту – все, що готувалось, а запивають узваром.

      Буває так, що господарі вже поважні люди і їхні діти розбрелися по світі або повмирали, а вони на старі літа лишилися самітними. Осиротіла мати, сідаючи за Святу Вечерю, згадує сина такими словами:

      «Сину мій, синочку Свириде, хто сказав би, що ти вже цього Свят-Вечора не будеш з нами вечеряти, а будеш по світі блукати. Тут твоє місце порожнє стоїть, тут і твоя ложечка лежить – тебе дожидає!»

      Нелегко такій матері стримати сльози…

      Якщо на цей час трапиться сторонній чоловік, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім. У селі Млієво на Київщині існує переказ про те, як невідомий чоловік, що збився з дороги, потрапив на Святу Вечерю до великої бідної родини. Хоч як було тісно біля столу, все ж сім'я якось викраяла місце подорожньому. На другий день ранком, коли подорожній уже мав знову вийти на шлях, він показав тій бідній, але гостинній родині, де закопано дорогоцінний скарб. І з бідної великої родини зробилися багатії на всю Гетьманщину.

      Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато – теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі, – «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!» Другу ложку куті підкидає, – «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», а третю – «щоб бджоли роїлися».

      Кожна подробиця під СКАЧАТЬ