Настала ніч темна-претемна. Прийшла відьма душити Спиридона, а він не спав і почув, що вона крадеться до нього: в кішку обернулась і очима світить. Тільки скочила кішка Спиридонові на груди, а він її – за хвіст та об землю – бух! Убив і в рів закинув.
Ранком люди знайшли тіло відьми, поховали і хрест поставили. А відьми, звісно, громадою живуть і одна за одну заступаються. Як довідалися відьми про таку подію, постановили розірвати Спиридона на шматки. Знову наступила ніч – ще темніша, як перша була. Спиридон пішов на могилу, виліз на хрест і сів на ньому, щоб відьма не встала з гробу.
Відьми зібралися, та що підуть до хати св. Спиридона, а його вдома нема – на хресті сидить. А відьми на хресті не можуть побачити.
Що підуть відьми до могили: ходять кругом, ходять – не бачать нічого! Коли це убита відьма прорекла: «Сидить на моєму хресті, і я не можу встати!» Як відьми те почули, зразу догадалися, про кого річ. Почали раду радити, як узяти до своїх рук св. Спиридона. От одна і каже: «Полетімо до Києва, до київської відьми, вона нам скаже, як його взяти!»
Полетіли… Прилітають назад, прилетіла з ними і київська відьма.[37] А та відьма мудра була: походила, подивилася, понюхала скрізь, та й каже: «Зберіть зараз дванадцять недогарків свічок, спалимо хрест і візьмемо св. Спиридона».
Відьми почали збирати недогарки. Назбирали дванадцять недогарків, засвітили і почали палити хрест. Палять ото вони та й палять той хрест, і скоро він уже впаде на землю. Святий Спиридон бачить, що біда, та й каже: «Господи, Боже мій, укороти ночі хоч трошки, щоб хрест не перегорів до ранку, а то мені – смерть!»
Тільки він це сказав, а півні: «Ку-ку-ріку!» Відьми й розлетілися на всі боки – хто куди встиг, а святий Спиридон остався живий.
Ото Бог укоротив ночі для святого Спиридона, і так воно навіки залишилося».[38]
Свят-вечір
Зима. Навколо біліють сніги. Мороз ніби пензлем розмалював вікна. Дерева обсипані інеєм і обліплені снігом. Нерухомі, білі, немов кришталеві, стоять вони, як у казці; і сяють самоцвітами від першого променя січневого сонця.
Ранок. Над кожною хатою стовпом в'ється дим. Тихо. Здається, що село ще спить: на вулицях нема нікого. Але в кожній хаті давно кипить робота…
З давніх-давен у нас на Україні словом і ділом, словесним твором і магічним актом, всією обстановою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.
Ще вдосвіта, як тільки день синім проблиском заглянув у хату крізь замерзлі шибки, господиня приступила до праці.
Першою магічною дією було добування нового вогню. Господиня дістала з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять день лежали під образами. Вона перехрестилася тричі і, ставши обличчям до схід сонця, викресала «новий СКАЧАТЬ
37
«Київські відьми знані всьому світові з того, що вони вміють штукарити». «Українські перекази». Зібрав М. Возняк. «Укр. В-во», Краків – Львів, 1944. Стор. 44.
38
Записано від Марії Прокопчук, жінки понад 50 років. Походить з Харківщини (назву села оповідачка назвати відмовилась). Подібна легенда є в книзі П. В. Іванова «Жизнь й повърья крестьянъ Купянскаго уъз-да…». Харьковь, 1907.