Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в сорочках, я стукаю у двері. Наглядач відчиняє, я націлюю зброю в голову того, хто відчинив. Той, що навпроти, упускає свою рушницю: вочевидь, заснув. Він не встигає відреагувати, я його вирубаю. Мої не закричали; перед тим, як упасти, охоронець Клузіо скрикує: «Ох!» Обидва оглушені мною охоронці так і сидять на стільцях, третій розпростерся на підлозі. Ми затамовуємо подих. Нам здається, що те «Ох!» почули геть усі. Вигук справді був досить голосним, але ніхто не реагує. Ми не затягуємо їх у палату, а рушаємо, прихопивши три рушниці. Клузіо попереду, хлопчина посередині, я за ним, ми спускаємося сходами, ледве освітленими лампою. Клузіо викинув ніжку, я все ще тримаю свою в лівій руці, у правій – рушниця. Унизу нічого. Довкола темна, як чорнило, ніч. Треба добре вдивитися, щоб розгледіти стіну, що спускається до річки; ми швидко прямуємо до неї. Коло стіни я нахиляюся. Спираючись на мою спину, Клузіо вилазить на мур, сідає верхи й витягає Матюретта, потім мене. Ми зістрибуємо в темінь по інший бік стіни. Клузіо невдало падає в ямку й забиває ногу. Ми з Матюреттом стрибаємо вдало. Одразу підводимося. Спроба Клузіо встати виявляється безуспішною, він каже, що зламав ногу. Я залишаю Матюретта з Клузіо, біжу до рогу, намацуючи рукою стіну. Темінь така, що, діставшись краю стіни, я цього не зауважую й, оскільки моя рука провалюється в порожнечу, падаю долілиць. Від річки долинає голос:

      – Це ви?

      – Так. Ісус?

      – Так.

      Він на півсекунди запалює сірника. Помітивши, де він, я шугаю у воду й дістаюся до човна. Їх там двоє.

      – Залазь першим. Хто це?

      – Метелик.

      – Гаразд.

      – Ісусе, треба повернути трохи назад: мій друг зламав ногу, стрибаючи зі стіни.

      – Бери весло й налягай.

      Три весла занурюються у воду, і легеньке суденце швидко долає сотню метрів, що відділяють нас від місця, де вони мають бути, бо нічогісінько не видно. Я гукаю:

      – Клузіо!

      – На Бога, помовч! – каже Ісус. – Пузаню, черкни запальничкою.

      Спалахнули іскри, вони їх помітили. Клузіо по-ліонськи свистить між зубами: це свист, який шуму не створює, але його добре чути. Здається, що свистить змія. Він свистить безупинно, скеровуючи нас до них. Пузань вилазить, бере Клузіо на руки й кладе в човен. Потім піднімаються Матюретт і Пузань. Нас п’ятеро, вода на два пальці не доходить до краю човна.

      – Не рухайтеся без попередження, – каже Ісус. – Годі гребти, Метелику, поклади весло на коліна. Відштовхуйся, Пузаню!

      Підхоплений течією човен швидко відносить нас у темінь.

      Коли за кілометр минаємо в’язницю, слабко освітлену старенькою динамо-машиною, ми вже на середині річки й летимо з неймовірною швидкістю, віддавшись на волю течії. Пузань уже не гребе. Один тільки Ісус, притиснувши своє весло до стегна, підтримує рівновагу човна. Він його не підштовхує, тільки скеровує.

      Нарешті заговорив Ісус:

      – Тепер можна говорити й курити. Як на мене, усе вдалося. СКАЧАТЬ