Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Наразі постараймося забути минуле, подумаймо про теперішнє й майбутнє. Куди маємо прямувати? У Колумбію? Панаму? Коста-Рику? Слід порадитися з Бовеном щодо країни, де маємо шанси бути прийнятими.

      Я телефоную Бовену в контору, його там немає. Телефоную йому додому, у Сан-Фернандо, слухавку бере дочка. Після обміну люб’язностями вона каже:

      – Месьє Анрі, коло готелю на рибному ринку є автобуси, які їдуть до Сан-Фернандо. Чому б вам не приїхати до нас і не провести півдня з нами? Приїздіть, я чекаю.

      І ось ми втрьох їдемо в Сан-Фернандо. Клузіо має чудовий вигляд у напіввійськовому строї тютюнового кольору.

      Ми дуже схвильовані поверненням у дім, де нас так тепло зустріли; схоже, що обидві жінки розуміють наші почуття, бо в один голос кажуть:

      – Ось ви знову вдома, дорогі друзі. Влаштовуйтеся якнайзручніше.

      І замість того, щоб звертатися до нас «месьє», вони називають нас на ім’я: «Прошу передати цукор, Анрі», «Ще трохи пудингу, Андре (це Матюретт)?»

      Пані та панно Бовен, я сподіваюся, що Бог воздав вам за всю вашу до нас доброту, а ваші благородні душі, що подарували нам стільки чистої радості, знали в подальшому житті тільки невимовне щастя.

      Ми розмовляємо з ними, розгорнувши на столі мапу. Відстані величезні: тисяча двісті кілометрів, щоб дістатися до першого колумбійського порту Санта-Марта, дві тисячі сто кілометрів до Панами, дві з половиною тисячі – до Коста-Рики. Повертається метр Бовен.

      – Я зателефонував у всі консульства й маю гарну новину: ви зможете перепочити кілька днів на Кюрасао. У Колумбії немає встановлених правил щодо втікачів. Наскільки консулові відомо, ніхто ніколи не діставався морем до Колумбії. Те саме з Панамою.

      – Я знаю одне безпечне місце для вас, – каже Марґарет, донька пана Бовена. – Але це далеко: щонайменше три тисячі кілометрів.

      – Де саме? – запитує її батько.

      – Британський Гондурас. Там губернатором мій хрещений батько.

      Я дивлюся на друзів і кажу:

      – Пункт призначення – Британський Гондурас.

      Це англійське володіння, на півдні воно сусідить з Республікою Гондурас, на півночі – з Мексикою.

      Другу половину дня ми разом з Марґарет та її мамою прокладали шлях. Перший етап: Тринідад – Кюрасао, тисяча кілометрів. Другий етап: від Кюрасао до якогось з островів, що трапиться нам на шляху. Третій етап: Британський Гондурас.

      Оскільки ніколи не знаєш, що може трапитись у морі, вирішено, що припаси, які нам видасть поліція, варто поповнити резервними запасами в спеціальному ящику: м’ясо, овочі, джеми, риба тощо. Марґарет каже, що супермаркет «Сальватторі» охоче надасть нам усі ці консерви.

      – У разі відмови ми з мамою купимо все це самі, – просто додає вона.

      – Ні, мадемуазель.

      – Мовчіть, Анрі.

      – Ні, це неможливо, у нас є гроші, і зловживати вашою добротою, коли ми самі можемо придбати необхідн� СКАЧАТЬ