Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Деґа обмінюємося поглядом, бо наглядач із шевронами взяв у руки список. Пригадується те, що казав Жуло. Вони викликають Ґітту:

      – Тут!

      Він іде в супроводі двох наглядачів. Сузіні – те саме, Ґірасоль – та ж мулька.

      – Жуль Піньяр!

      – Жуль Піньяр (це Жуло) поранився, його відправили в лікарню.

      – Гаразд.

      Це ті, кого інтернують на острови, наглядач продовжує:

      – Слухайте уважно. Кожен, кого я назву на ім’я, виходить із шеренги з мішком на плечі і йде шикуватися перед отим жовтим бараком № 1.

      Такий-то тут тощо. Ми з Деґа й Карр’є опиняємось у шеренгах перед бараком. Двері розчиняються, і ми заходимо в прямокутне приміщення завдовжки близько двадцяти метрів. Посередині – прохід завширшки два метри; праворуч і ліворуч – сталеві прути, що тягнуться з одного кінця приміщення в інший. Між прутами й стіною натягнуті смуги цупкої тканини, які служать ліжками-гамаками, на кожному по покривалу. Кожен вибирає собі місце. Я, Деґа, П’єрро-придурок, Санторі й Ґранде розмістилися поруч один з одним, одразу формуються групи. Я проходжу в глибину приміщення: праворуч – душові, ліворуч – туалети, вода відсутня. Притулившись до прутів на вікнах, ми спостерігаємо за поділом інших прибулих. Ми – Луї Деґа, П’єрро-придурок і я – сяємо від радості: нас не інтернують, адже ми в загальному бараку. Інакше нас розвели б по камерах, як пояснював Жуло. Усі задоволені аж до моменту, коли о п’ятій вечора, коли все закінчено, Ґранде зауважує:

      – Дивно, у цьому конвої не назвали жодного інтернованого. Дуже дивно. Тим краще.

      Ґранде відомий тим, що обікрав сейф в одному поліцейському відділку, над чим сміялась уся Франція.

      У тропіках немає ні сутінків, ні світанку. Зміна дня й ночі відбувається раптово, в одну й ту саму годину впродовж усього року. Ніч западає несподівано о шостій тридцять вечора. О шостій тридцять два старі каторжники приносять гасові лампи, які підвішують на гаках попід стелею і які дають дуже мало світла. Три четвертих приміщення залишається в цілковитій темряві. О дев’ятій усі вже сплять, адже після того, як спричинене приїздом збудження затихло, чамрієш від спеки. Жодного повіву повітря, усі роздягаються до трусів. Я лежу між Деґа і П’єрро-придурком, ми трохи шепочемось і засинаємо.

      Наступного ранку труба звучить, коли ще темно. Усі встають, умиваються й одягаються. Нам дають каву й шматок хліба. До стіни прикріплено полицю, де можна покласти хліб, торбу та решту речей. О дев’ятій заходять два наглядачі й один молодий каторжник, одягнений у білий одяг без смуг. Обидва фараони – корсиканці й розмовляють корсиканською з каторжниками-земляками. Санітар тимчасом прогулюється приміщенням. Порівнявшись зі мною, він каже:

      – Це ти, Меті? Не впізнаєш?

      – Ні.

      – Я Сьєрра, алжирець, ми були знайомі в Парижі, у Данте.

      – Авжеж, тепер упізнаю. Але ж тебе забрали у двадцять дев’ятому, СКАЧАТЬ