Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ листя, схоже на листя бананового дерева, неймовірно спритно ріжучи його на однакові шматочки, які падають на землю. Унизу ланцюжок з мурах такого самого виду, хоча й трішки відмінних. У них збоку коло щелепи сіра смужка. Вони стоять півколом і наглядають за носійками. Останні приходять ланцюжком праворуч, до мурашника добираються лівим боком. Вони швидко набирають вантаж і шикуються в чергу, однак час від часу трапляється збій. Тоді втручаються мурашки-поліцейські, які підштовхують кожну з трудівниць на належне їй місце. Ніяк не можу збагнути, якої серйозної помилки припустилася одна трудівниця, але її вивели з рядів, одна мурашка-жандарм стяла їй голову, друга – перерізала тулуб посередині. Поліцейські зупинили двох трудівниць, ті поклали свою листяну ношу, вирили лапками ямку, у неї поховали три частини мурашиного тіла – голову, грудну клітку й тіло – і засипали землею.

      Голубиний острів

      Я настільки захопився спогляданням за цим маленьким світом і стеженням за солдатами, щоб побачити, чи їхній нагляд поширюється до самого входу в мурашник, що був неймовірно здивований, коли почув голос, який наказав:

      – Не рухайся, інакше ти покійник. Обернись.

      Я побачив чоловіка з оголеним торсом у шортах кольору хакі, взутого в червоні шкіряні чоботи. У руках двостволка. Середнього зросту, кремезний, з бронзовою засмагою. Голомозий, на обличчі – блакитна маска-татуювання. Посередині чола – татуювання таргана.

      – Зброя є?

      – Ні.

      – Ти один?

      – Ні.

      – Скільки вас?

      – Троє.

      – Веди мене до своїх друзів.

      – Не можу: в одного з них рушниця – я не хочу, щоб тебе вбили, не довідавшись про твої наміри.

      – Отакої! Тоді не смикайся й говори тихо. Ви ті троє, що втекли з лікарні?

      – Так.

      – Хто з вас Метелик?

      – Я.

      – Що ж, можу тобі сказати, що твоя втеча спричинила величезну бучу в селі! Половину звільнених заарештовано, вони зараз у жандармерії.

      Він підходить до мене й, опустивши дуло рушниці вниз, подає руку.

      – Мене звати Бретонець-маска, чув про мене?

      – Ні, але бачу, що ти не мисливець за людьми.

      – Твоя правда, тут я ставлю пастки на гоко. Одного, напевно, зжер тигр чи, може, ви.

      – Ми.

      – Хочеш кави?

      З мішка-заплічника він дістає термос, наливає мені, п’є сам. Я пропоную піти до моїх друзів. Він іде й сідає поруч з нами. І тихенько сміється, як я його розіграв з рушницею. І каже:

      – Я повірив, бо ніхто з мисливців на людей не захотів вирушати на ваші пошуки: усі знають, що ви забрали із собою рушниці.

      Він розказує, що вже двадцять років живе у Ґвіані, звільнений п’ять років тому. Йому сорок п’ять років. Колись здуру зробив СКАЧАТЬ