Метелик. Анри Шарьер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вас на смерть, цей мудак! Ця пірога ніколи не зможе втриматися на морі більше години. Упавши з першої трішки більшої хвилі, вона розлетиться надвоє. Не здумайте на ній виходити, це самогубство.

      – Що ж нам робити?

      – Гроші в тебе є?

      – Так.

      – Тоді скажу, що слід робити, ба більше – допоможу, ти на це заслуговуєш. Допоможу тобі просто так, щоб ви з товаришами перемогли. Вам нізащо не можна в село. Для того, щоб дістати гарне суденце, треба йти на Голубиний острів. На цьому острові перебуває близько двох сотень прокажених. Наглядачів там немає, ніхто зі здорових людей туди не потикається, навіть лікар. Щодня о восьмій годині човен привозить харчі на добу, сирі продукти. Лікарняний санітар передає ящик з медикаментами двом санітарам, так само прокаженим, які й доглядають хворих. На острів не приїздять ні охоронці, ні мисливці за людьми, ні кюре. Прокажені живуть у маленьких хижках, які вони самі збудували. Мають один спільний зал, де збираються. Розводять курей і качок, щоб доповнити звичний раціон. Офіційно вони не можуть нічого продавати за межі острова, тож потайки торгують з островами Святого Лаврентія, Святого Івана й китайцями з Альбіни Голландської Ґвіани. Усі небезпечні злочинці. Вони рідко вбивають один одного, але чинять чимало злодіянь під час таємних вилазок з острова, куди повертаються, переховуючись від покарання за ці проступки. Для вилазок мають кілька човнів, вкрадених у сусідньому селі. Володіння човном вважають найбільшим злочином. Охоронці стріляють по будь-якій пірозі, що причалює чи відпливає від Голубиного острова. Тож прокажені затоплюють свої човни, навантажуючи їх камінням; коли виникає потреба в судні, пірнають і виймають каміння – човен спливає на поверхню. На острові повно всякого люду всіх рас та з усіх регіонів Франції. Висновок: твоя пірога придатна тільки для плавання по Мароні, і то – увага – не дуже навантажена! Щоб вийти в море, треба знайти інший човен, найкраще місце для цього – Голубиний острів.

      – Як це зробити?

      – Слухай. Я проведу тебе річкою до місця, звідки видно острів. Сам ти його не знайдеш або переплутаєш. Він лежить на відстані півтори сотні кілометрів від гирла, тож доведеться повертатися назад. Від Сен-Лорана до нього п’ятдесят кілометрів. Я підвезу тебе якнайближче до нього, потім пересяду на свою пірогу, яку візьмемо на буксир; на острові маєш діяти сам.

      – Чому ти не хочеш піти на острів разом з нами?

      – Боже збав! – вигукнув Бретонець. – Я всього лише раз ступив на причал, куди офіційно прибуває човен від адміністрації. Це був ясний день, і того, що я там побачив, мені вистачило. Вибачай, Меті, ніколи в житті ноги моєї не буде на тому острові. На додачу я не зможу приховати відрази, перебуваючи поряд з ними, розмовляючи чи домовляючись. Тож від мене буде більше шкоди, ніж користі.

      – Коли рушаємо?

      – Як смеркне.

      – Котра зараз година, Бретонцю?

      – Третя.

      – Піду трохи посплю.

      – Ні, СКАЧАТЬ