З роси, з води і з калабані. Ирена Карпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перед тим, як Радянський Союз збирався ґєґнути, у кожного другого в нашій школі почали знаходитися якісь родичі в Америці, Канаді – а у Кропиви аж з Австралії вуйко був намалювався. Родичі ті навіть, було, приїздили навідати нас, сіромах. Плакали, землю цілували, калину за вікном видивлялися, роздавали щедро ношений одяг із великих валіз і по шість доларів кожному видавали. Кропив’ячого вуйка Яремчею водила вся родина, і кожен із завмиранням серця стежив за вуйковими рухами в напрямку кишень: ану раптом сягне й вийме звідтіля кожному по сто доларів?! І Мар’янка несла вуйкові кульок, а Надійка сумку, а двоюрідні племінники ще й руки подавали, би вуйко сі не пісковзнулиси та й не вбилиси на болотах Орфинового.

      Правда, всі ті наші родичі якось на нас трохи поображалися, що ми не в землянках живемо і не співаємо з ранку до ночі тужливих народних пісень, повбиравши вишиванки. І не скачемо до неба від радості, що цьоця з Канади повезе нас до Львова у валютний магазин «Каштан» на закупи. Гм, супилися закордонні родичі, оглядаючи щедро накриті для них столи, то ви тут не так уже й бідно живете… Та й попакувалися в літаки і полетіли назад у свої торонти. І більше так і не показувалися. Сидять собі в Діяспорі і захищають Правопис, Хустки з пацьорками і нитки «муліне» – через ностальгію головно, бо ж був час, коли лиш ті хустки з тотими нитками дозволяли Звідти сюди слати. Хустку можна було вбрати до церкви або перепродати, нитками – вишивати подушку. Що робили ті, кому якимось дивом діставалися ще й шизофренічних кольорів і візерунків краватки, уявити важко. Певно, ставали з тої радості панк-музикантами, як Артим, аби свої краватки вигуляти перед чесним галицьким населенням. Спершу Артима навіть на Всесвітні Фестивалі гуцулів кликали, а вже потім зрозуміли, що до чого.

…

      Ну ось, Радянський Союз давно кінчився, залишивши по собі три добрі речі: гречку, кабачкову ікру і згущівку. Хоча ні, згущівку й у Лаосі знайти можна – солодкий слід привиду комунізму. Вони ще там його, до речі, й досі будувати намагаються. І те, що природна жадоба пролетаря до грошей так чи інакше зумовлює прихід капіталістичного Анцихриста, ні в кого не викликає ані когнітивних дисонансів, ані побоювань.

      У північних корейців оно взагалі все в соєвому шоколаді – ходять дружно на паради в підколінках, ракети красиві виробляють, заборонено мріють про презервативи, бо ж стільки корисних речей із цієї буржуазної розкоші зробити можна було б, аби тільки частіше їм південні брати ладували ті гумки в саморобні дирижаблики й через кордон запускали.

      А китайці – шо китайці? Китайці й так уже заполонили світ. Вдивіться уважніше в лице вашого сусіда поверхом нижче. У мене оно шарпей, собака моя, – і та китаєць. І як почне собі деколи чухатися, то єдине, що змусить її перестати, – запущений у неї журнал з портретом Мао Цзедуна роботи Енді Воргола.

      Тільки Енді Воргол зі своїм поп-артом уже себе зжив як тенденція в оздобі українських кнайп. Нащо нам поп-арт, якщо є Попа-довгограй – Совієт Естетік називається? Всі ці вареничні-побєди, пивні-пролетарські, шопінг-центри-більшовики… СКАЧАТЬ