З роси, з води і з калабані. Ирена Карпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в савєцкає врємя била уваженіє…» – прокректав би Шопінг, якби носив трєнікі і з якихось причин не зміг емігрувати на історичну батьківщину. І був би вщент правий. Пригадаймо-но хором трошки сумєрків богов…

      …Зранку від гаража вся родина розгрібала сніг. Власне, навіть не зранку ще, а затемна, годині о п’ятій. Поки сяк-так розчиститься дорога за ворота і після довгих буксувань машина таки за них виїде, вже і сьома настане. Запакувавшися в «жигулі», сімейство доїздило до якогось дивного підвалу, де вже, здається, з ночі було повно людей. То була Черга. В Черзі всім давалося чого-небудь по одному в руки. Так що в чергу ставала ціла родина по одному через трьох чоловік, і як тільки першому відпускали, він перебігав до останнього, щоб їм обом потім дали щось по одному в руки, – ну, і так далі. Виходило – з огляду на те, що так чинив кожен, – безкінечне замкнуте коло.

      То було у Франківську, обласному центрі. В Яремчі все було подібно, тільки в трохи менших масштабах. Кожен кожного знав, і прикинутись новою людиною не можна було саме через гнів місцевих мешканців – вклєли би за пачку масла тебе, твого двоюрідного брата і твого пса на ланцу. «Зато в Києві – ізобіліє…» – зітхали люди. Ага, в Києві було аж на два види ковбаси більше.

      У Яремчі люди приходили на базар (там був молочний магазин) і ставали в чергу ще перед тим, як приїде машина з молоком і сметаною. Отримавши величезні сірі сметанні бідони, продавчиня закривала наглухо двері. Щоби в спокійній атмосфері набрати нормальної сметани собі, кумі, братові і сватові, а відтак так само спокійно, без стресу домішавши в бідони чогось, відомого тільки їй і її сповідальнику, і довівши все до первозданного об’єму, відчинити двері смертним.

      Смертні все це чисто по-людськи розуміли і терпляче чекали. Відтак хтось вираховував, що за цей час Нуська могла не те що розбавити сметану, а й зганяти до себе в Ямну з бідоном і назад, і починав гаратати в металеві сині двері магазину. Коли стукіт спраглих сметани яремчанців ставав нестерпним, невдоволена Нуська відкривала і через «не хочу» починала відпускати сметану.

      Потім хтось міг сказати, що йде в «Едельвейс». Уже згадуваний тут гастроном.

      – А шо там?

      – Та, кажуть, Сліпа Марія кури дає! Після другої.

      До «після другої» ще добрих чотири години. Але нащо час втрачати? Треба йти займати чергу. Життєво важливі справи не відкладають.

      Сліпа Марія, звісна річ, не могла користуватися касовим апаратом. І не тільки тому, що була підсліпувата, а ще й тому, що не мала того касового апарата. Був один, кажуть, у відділі самообслуговування, але хто його бачив? І що коли завозять у той відділ? Туалетний папір хіба що. Але, шоби срати, треба їсти. А їжа – вона серйозні руки любить, господарські. Продавецькі тобто.

      Тож Сліпа Марія чудово почувалася зі своєю допотопною рахівницею. Вага в її відділі теж не стояла на видноті. А нашо? Професіонал і без ваги впорається.

      – Мені дві курки, Маріко!

СКАЧАТЬ