З роси, з води і з калабані. Ирена Карпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ свого розміру у «Спорттоварах». Червоні з’являлися рідше. Та й куди їх вдягати, якщо дівчатка – то завжди сніжинки, а хлопчики – зайчики? Хіба б лисичка якась затесалась у тих червоних чешках.

2

      Дев’яносто другий рік.

      Важко нині сказати, що за психоз на нас тоді напав був з приводу целофанових кульків. Бо ж наче не ходили вже діти з радянськими ранцями, прикрашеними кволими зайчиками-ведмедиками і класними дошками, – у всіх з’явилася якась подоба рюкзаків. Але чи то ми вже доперли, що носити рюкзак на двох плечах некруто, але ще не доперли, що на одному круто, чи просто щось, що несеш у руках, робило з тебе серйозну дорослу даму – чисто тобі Наталку Короташку з восьмого класу в рожевому спортивному костюмі з її карешною стрижкою по боках і хімією нагорі (!), – світ нашої школи заполонили кольорові пластикові пакети. Чи, якщо чесно, целофанові кульки.

      Та й не тільки нашої. По всіх містах і селах України пішла оця трендова хвиля, і не спинити її, як не спинити хвилю народного обурення з приводу (тут уже кожен хай вставить собі щось своє утопічне, за що б наче варто поборотися, але шо ж воно дасть). В Івано-Франківську, приміром, наймоднішим вважався той, хто мав собі кульок «Мальборо». Тобто, вибачте, «Marlboro». Правда, вже тих кульків, якщо подеруться, не зашивали нитками тон в тон, як в інститутську молодість моєї мами, коли за імпортний кульок у спекулянта в громадському туалеті віддавалося три карбованці за стипендії сорок шість (це якщо маєш одну четвірку).

      І хто б коли міг повірити, що в бідній, нещасній і загниваючій Америці в ті кульки пакувалося сміття і викидалося геть! І ніхто їх не прав, і вживалося до них жахливе слово «одноразовий»! Брехня, достойна того, щоби плюнути межи очі, тільки от у середовищі київських студенток інституту легкої промисловості так чогось не було заведено.

      До школи міста Яремчі ми з Кропивою поміж інших ходили з імпортними кульками. Тоді ми навряд чи повірили б, що лише за кілька років такі самі кульки будемо дерти, як мавпи газету, й обмотувати ними свої сала – з благою метою схуднення. Поки що все було в блаженному невіданні. І навіть Кропива не виставляла на парту свою праву сіроколготасту ногу, не ялозила по ній нарочито руками, посилено зображаючи невимушеність, і не обурювалася:

      – А шо?! В Америці так можна, то чого в нас не можна? Давайте нарешті школа стане нармальною!!!

      Мене в цій усій ситуації пошуку демократії в системі освіти найбільше тривожила естетика «хлопчатобумажної» колготи. Цього ганебного рябого витвору легкої промисловості Радянського Союзу, котрий (витвір) завжди спадав, і морщився, і натирав між ногами хвилястою «жопою», і тримав форму ноги власника з припуском. Зате в них можна було заодно вдягати хлопців і не можна було переплутати, де зад, а де перед, – такими промовистими були жирні шви. Ага, ну і тепер би їх точно продавали в Європі задорого, з поміткою «біо».

      …Шкільний мій день почався як завжди. Заспала, заїла, відшукала колготи. Згребла сякі-такі СКАЧАТЬ