З роси, з води і з калабані. Ирена Карпа
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу З роси, з води і з калабані - Ирена Карпа страница 11
Название: З роси, з води і з калабані
Автор: Ирена Карпа
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-4664-8, 978-966-14-3902-2
isbn:
Тато дуже радів своєму винаходові, а я боязко намагалася припустити собі, що воно таке – фрикасе? Ліпше вже ковбаса. Річ зрозуміла й улюблена.
Моя сестра ковбаси могла з’їсти силу-силенну. Особливо вона… та, чого вже там, і я, і тато – словом, уся наша родина, крім акуратної мами, любила їсти ковбасу за читанням книг. Тому сестра лютилася на позичені книги:
– Як дратують ці чужі та бібліотечні книги! Не можна вже й вільно почитати, поробити закладки… – (шкірками від вудженої ковбаси).
Але в бібліотечних таки, здається, робила. Та й на позичених лишала масненькі й пахучі відбитки пальців. Порядні люди в таких випадках відкуповують понищені книги, а майбутні інтелектуали зі спокійною совістю лишають книжку в своїй бібліотеці. Проти ковбасного екслібрису не попреш.
Нещодавно моя сестра дивним чином довідалася, що я пишу про її ковбасну любов у глибокому дитинстві. І заремствувала:
– Попрошу взяти до уваги, що моя любов до ковбаси лишається вічною і незмінною в часі!
Моя теж. Хоча я вже оно скільки років не їм того, що не має ознак упізнаваної протоформи, – наприклад, фарш. Мені лише явну плоть давайте, несіть, можна з кров’ю. Правда, то вже сильно на кров’янку скидатиметься.
До крові у нас із сестрою не доходило. Принаймні коли ми билися ковбасами. Галя брала «Дрогобицьку», що непристойно дрижала. А я «Московську», котра, хоч і вражого племені, а все ж твердіша, надійніша в атаці. І так ми билися, як ті два витязі на мечах, – а були б ковбаси з підсвіткою, то й ми були б джедаями.
Мама завжди казала «Ц!», коли відкривала холодильник і з’ясовувала, що півковбаси згризено цілком, без хліба. Чогось мамам так залежить на тому, щоби хліб, мов вірний зброєносець – ідальго, обов’язково супроводжував ковбасу в її останньому поході до дитячих шлунків.
У школі в нас теж була ковбаса. Звали її Люба. Чи то Любу звали Ковбасою, нині вже й не згадаю. Тільки точно пам’ятаю, що вимовлялося воно в гуцулів «Кубаса», і коли Люба хотіла означити чиюсь іншу огрядність (хоча, якщо подумати, сама огрядною вона не була), то просто й ображено, як це роблять усі діти, називала конкурентку сосискою:
– Сусіска!
Що свідчило про неповноцінність останньої у категоріальному світі ковбасних виробів.
Сосиски в Яремчі отримували якусь не зовсім заслужену дозу презирства. Не як у Черкасах, де їх усі побожно наминали з картопляним пюре. В Яремчі сосиски – то безнадійно низька каста.
– Боже, мали би вже совість! Подавати сосиски з квашеною капустою!? – обурювалися гості після весілля Надьки Квітчучки. – Позорище!
Та фінальна подача сосисок із квашеною тушкованою капустою, від якої прийшов би у захват кожний порядний німець, за яремчанських стандартів звела нанівець усі крученики, налисники, холодці, голубці, фаршировану рибу і птицю, подані й недожерті до того. Таке враження, ніби мешканці маленьких містечок Західної України СКАЧАТЬ