З роси, з води і з калабані. Ирена Карпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ видав Тороус.

      Я ледь не впала у глибоку кому від нежданого щастя.

      – Ну, давай, Карпа… – зітхнула Перша вчителька.

      – Кусти!!! – тріумфально закричала я, і для мене заграла чарівна музика.

      Чарівна музика у нас, власне, грала не так уже й рідко. Впродовж усього першого класу навіть. Орися Степанівна або відкривала принесену з дому музичну скриньку – пластмасову, білу, з золотими візерунками, – або сама бемкала салатовими молоточками по металевих зубчиках ксилофону.

      Чарівну музику треба було заслужити неабиякими розумовими чи поведінковими здібностями на всіх чотирьох уроках. І коли Орися Степанівна казала:

      – Сьогодні чарівна музика грає…

      (Увесь клас жадібно тамував подих.)

      – Для Лариси!

      Клас голосно і заздрісно зітхав, а Лариса червоніла й дерла носа вище за свої морковні бантики.

      І хоч таку саму білу музикальну шкатулку мав наш сусід дядя Ваня, я нізащо б не повірила, що був у ній хоч грам чогось чарівного. Що це за чарівне таке, якщо будь-хто його відкриє і заграє музика?!

      Правда, одного разу справжній чарівній музиці для всіх настав кінець.

      Діло було влітку.

      Орися Степанівна на літо роздавала нам додому речі на збереження: тому кубики, тому ляльку, тому картину.

      Я не пам’ятаю, кому дісталася шкатулка, але в чарівний ксилофон я як уп’ялася змокрілими від хазяйновитості пальчиками, так удома вже й відпустила.

      – Шо це ти притарабанила? – поцікавилася мама.

      – А, так. На канікули роздали нам…

      Я невизначено махнула рукою і замкнулася в дитячій.

      З блакитних шпалер на мене зацікавлено позирали ще не затерті на той час нашим із сестрою сумісним проживанням зайчики й ведмедики зі смугастими м’ячами.

      «Ха-ха…» – можливо, подумала я. І, що менш можливо, здвигнула гори демонічним сміхом.

      Відкрила бежеву пластмасову кришку, взяла до рук молоточки…

      Шо, падлюки, з’їлисте?! Хо-хо! Лупи собі, скільки влізе! І ніхто, ніхто не забере у мене мою чарівну музику!!!

      …Ніхто, крім теоретичного Першого вересня. Воно ж таки невблаганно прийде з його дурними білими фартушками, комірцями, бантами і перспективою прийому в жовтенята. Ех, куди йде молодість?…

      Я годинами, довго і зажурено, вперши голову в долоні, а лікті в коліна, думала, що ж його робити. І придумала собі головне й дуже українське: не робити поки нічого. Перечекати. Подивитись, як воно піде. А там уже якось буде, бо, як казав бравий солдат Швейк, якого я тоді ще не читала, ще ніколи так не було, щоби ніяк не було.

      Отак я зажучила собі тихцем чарівну музику. Не принесла її до школи ні на другий день, ні на третій, ані через тиждень. А Орися Степанівна і не згадала. Вочевидь, вирішила, що ми і так уже виросли й позбулися наївності і що в другому класі нас так просто не задуриш усілякими чарівностями, а треба вже стимулювати, як нормальних дорослих штубаків, – СКАЧАТЬ