З роси, з води і з калабані. Ирена Карпа
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу З роси, з води і з калабані - Ирена Карпа страница 18
Название: З роси, з води і з калабані
Автор: Ирена Карпа
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-4664-8, 978-966-14-3902-2
isbn:
– Спи, тихо спи, забудь печаль, твою вину змив щирий жаль, твою вину-у змив щирий жа-а-аль…
– Є, записано! – цокнув язиком і кнопкою на пульті бородань в окулярах.
Бобіни перестали крутитися. Мені показали на двері.
– Як то – записано?! – розгубилася я.
Чого то іншим можна співати донесхочу, а мене відразу за двері? І вчителька, замість пояснити дитині, що вона «малацца», бо ніде не зафальшувала вже з першого дубля (вочевидь, поділяючи образу тих, красивих і з тонким голоском), роздратовано мені пояснила:
– Виходь. Записані твої пісні. І не думай, що ти краща за інших.
Тут у мене й зовсім загострився когнітивний дисонанс. Я думала, що тих, хто кращий за інших, якраз і слухають по сто тисяч разів і переписують знову й знову, бо ж їх так приємно чути і кожен їхній наступний дубль іще геніальніший, ніж попередній.
На тому моя кар’єра зірки оперети закінчилася.
І хоч довелося в житті зіграти не в одному фільмі, я добре розумію, що акторка з мене так собі. Зате от манекенниця – то моє. Дарма що зросту не стає, як мінімум, зо дев’ятнадцять сантиметрів. Непідробна Слава чхала на чиїсь стандарти.
Київ – Яремча, 2012
Свято Квітів (Суперхіт)
– Бе-бе-бе-бе-бе-бе-бе, я не слухаю тебе. В мене дома є записка: ти свиня, а я – артистка!
Так кричав той, кому вже було нічого сказати опонентові. Позаяк у мене ніколи не бракувало слів, то свинею найчастіше лишалася саме я, а артистками радянської естради (такими з великою довгою хімією і голубими тєнями) ставали інші. Хай, звісно, ненадовго, лише на час дії магічного прокльону, але слово є слово. І, як знали навіть галицькі діти з їхнім мінімальним знанням іноземної мови, «пєрває слова дароже втарова».
Я від інших галицьких дітей ледь відрізнялася. Бо в мене бабця Ліда жила там, де «москалі». У Черкасах. Відповідно, у Черкасах на нас, сезонних прибульців із Яремчі, що розмовляли і надворі українською, казали «западенци». А п’яний поштальйон (саме «поштальйон», а не поштар, так би його в Яремчі ніхто не назвав) дядя Міша, зустрівши якось нас із Кропивою за штрикою, там, коло церкви попід цвинтарем, у відповідь на моє «добрий день» поцікавився у Кропиви:
– То шо вона, якась партійна?
– Та нє, то з приїжжих… – виписала мені індульгенцію вона.
Бо територія за штрикою була вже територією Слави-Йсу і Слави-Навіки-Бо.
– Мамо, а хто такий Бо?…
Російська в школі у нас була до четвертого класу. І, нахапавшись неуникного білінгвізму під балконами в Черкасах, я могла бути супермегазіркою на уроках. Правда, СКАЧАТЬ