З роси, з води і з калабані. Ирена Карпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у повній темряві, радіючи життю й тому, що нарешті воно здобулося на крихту сенсу. А потім тобі погано і ти блюєш – але то вже інша серія історії.

      Інколи трапляється таке диво, що ковбаса водиться й на чужині. Наприклад, у Франції. І ти вже не думаєш, що мамі з татом треба купити вина й парфумів: ти вже знаєш, що насправді їм треба.

      Отже, ми з подругою, що живе у Бретані з чоловіком-католиком і дітьми, котрі щовечора вимагали від мене читати їм молитву (так що кінець кінцем я їх навчила «Ом мані падме хум»), бредемо нічним ярмарком і натикаємося на – о диво! – цілий маленький будиночок із ковбас.

      Ковбаса там різна, і її видимо-невидимо. З осла, з бізона, з дикого кабана. Ковбаса з качки. Із того-таки кабана чи з його кузена, але вже з чорними ягодами, ліщиною, сиром шевр, прованськими травами або чиста, тобто – тільки з перцем. Усі ковбаси сухі й прекрасні, як справжні леді та джентльмени. Хто по три ковбасні особини за десять євро, а хто й по п’ять. Спершу ми купуємо собі п’ять, потім ідемо вниз вуличкою, котру в рекламно-гламурному журналі назвали би «узкай мащьонай срєднєвєковай», і розуміємо, що без додаткових «трьох на десять» ця вуличка втрачає будь-яку свою цінність. Дядя за ковбасною ширмою згоден почекати, поки ми повернемося від банкомату, а так то він уже був складався йти додому.

      – Хороший цей ковбасний дядько, нє? – питаю я у подруги, натхнена тим, що кучерявий гостроносий продавець ковбас, почувши, що ми з України, не промовчав, прийнявши нас за рабинь au pair, а спитав, чи ми тут на вакаціях.

      – Точно, – каже моя подруга, – такий приємний і дуже артистичний. Напевно, він художник. І зараз мріє якнайскоріше потрапити додому і збирає всі свої ковбаси, щоби цілу ніч натхненно й ненастанно їх малювати.

      Я дуже добре розумію ковбасного митця, бо й сама в дитинстві всю художню школу тільки й малювала, ліпила, викладала тканиною, набиваючи для об’єму ватою, й витинала з кольорового паперу червоно-рожево-брунатні ковбаси. Який там захід сонця! Які там устриці на скелях після відпливу в цьому бретонському містечку! Які там ліберте-егаліте-фратерніте, якщо головна французька цінність – ковбаса. Як і італійська – у них черізо. Як і німецька – у них вайсвурст. Як і українська – ліверна. Жартую. «Дрогобицька» з дитинства – жаль, у Києві така вже давно у Червоній книзі.

      Отже, коли я помру, – Боже, щоби ти знав. Ніяких там персиків і квіточок на райських кущах. Хай у моєму особистому раю квітнуть і плодяться ковбаси всіх народів – але не часів, бо не всі ковбаси такі-от сухі, як оця. І не всіх їх підвішують до стелі й до неба, щоби світили людям провідними зірками.

      Ковбаса. Любов моя. Forever.

      Нонг Кйо, 5.02.09

      Целофановий кульок – тренд ностальгуючих за СССР-ом

1

      У першому класі Орися Степанівна вголос читала з «Читанки»:

      – Пам’ятаєш, там, на розі, де ти щодня повертаєш у маленьку вуличку до школи, сидить чорний хлопчик? Звати СКАЧАТЬ