Художник. Денис Замрій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перед ним були розкладені половинка курчати з потворно відстовбурченими ногами, солоні огірки і бруква. За трапезою спостерігали хлопці, зібрані з різних куточків неосяжної Російської імперії – майбутні славетні живописці чи талановиті нероби, але поки що просто учні. Старшому було вже тридцять два роки, а молодшому ледь виповнилося чотирнадцять. Нарешті їхній учитель обгриз курячу ніжку й пожбурив кістку просто під верстак.

      – Голуби мої, – мовив Ширяєв до учнів і підмайстрів, що скупчилися навколо верстака, – ви ще чижики, пташата в нашій нелегкій справі. Хто знає, чи довго підмайстер навчався в цехах? Ну, скажімо, у Голландії?

      І майстер тицьнув пальцем в копію картини «Танець під шибеницею» Пітера Брейгеля, що висіла на почесному місці серед копій інших майстрів Північного Ренесансу. Треба сказати, що їх Ширяєв дуже полюбляв, тому знімав із голландців копії власноруч, чим страшенно пишався.

      – То що? – повторив запитання Василь Григорович. – Хто знає? Рік? Два?

      – По чотири роки вчилися, майстре, – по-вологодськи окаючи, припустив золотушний хлопчина років сімнадцяти з біблійним ім’ям Ілля.

      Товариші прозвали його Іллюхою-хибою за те, що без кінця потрапляв у халепу. Ось і зараз він вкотре підтвердив своє наймення.

      – Хто це сказав? Чотири роки? У себе у Вологді будеш так вчитися! – наслідуючи його говірку, сказав Ширяєв.

      Усі засміялися.

      – А не хочете по дванадцять років? І по п’ятнадцять! Працювали, старалися для майстра! Вчилися в нього, розумієте, кожного штриха, руху! А картини хіба ж так писали? Пір’їнкою, пір’їнкою полотном пурхали-с! – І майстер показав, як саме пурхали по полотну пером давні голландські майстри. Якщо вірити його жестам, то вони пурхали по аркушу доволі грубо й незграбно, але для майстра була важлива суть. А суть учні вловили.

      – А тепер що за звичаї? – продовжив Ширяєв, відкушуючи шматок булки. – У шинок треба когось послати – не докличешся! А докликавшись, не допросишся! Так само в булочну ходять – по годині, по дві!

      – А ми ось чули, що пан Венеціанов лише три роки вчився! – несміливо зауважив хтось з учнів і тут же сховався за спини товаришів.

      – Хто це сказав? – знову голосно вигукнув Ширяєв, але одразу ж перейшов на повчальний тон: – Це правда. Але! По-перше, Венеціанов у Боровиковського вчився, а той не дуже любив учнів! А по-друге, Венеціанов – великий талант, вам до нього ніколи не дорости! Хто це тут таке ім’я згадав?

      – Це я згадав! – З натовпу підмайстрів виступив хлопчина з довгим русявим волоссям.

      – А, це ти, Прохоре… – розчаровано протягнув майстер. – А я вже думав, знову Шевченко мудрує.

      – Шевченко не може мудрувати, майстре, – досі спить.

      – Знову всю ніч п’єте або малюєте? У Літній сад через ґрати стрибаєте? – не на жарт стривожився Ширяєв. – А якщо городовий зловить? І до мене приведе? Хто за вас відступного давати СКАЧАТЬ