Художник. Денис Замрій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кущами й деревами біліли статуї – жінки в шоломах і зі списами в руках, жінки з крилами, що сиділи на якорях і на гарматах, мускулясті чоловіки, що тримали на руках жінок, які виборсувалися з їхніх обіймів… Намалювати хотілося все й одразу, але довелося вибирати. А вибирати було з чого.

      Тарас підійшов до однієї зі скульптур – віщунки Сивіли Дельфійської, тієї самої, що так загадково дивилася чи то поверх дерев, чи то вглиб небес. Він вивчаюче поглянув на неї, схвально хмикнув і розкрив етюдник.

      Чи знаєте ви, що зберігалося в етюднику підмайстра? Загляньмо через плече живописця!

      Пензлі берлінської фірми «Моевс», фарби вітчизняного заводу Досекіна та трохи іноземних: голландські білила, жовтий «Стиль-де-гран» від Мусіні, кавова чорна з гілок кавових дерев, лак, виготовлений у Парижі з кори північноамериканського горіха…

      Тарас розгріб усе це багатство й дістав вузький брусок чорного графіту. Він ще раз глянув на Сивілу й перевів очі на чистий аркуш, переносячи образ віщунки на папір.

      – Ну-с, – пробурмотів він під ніс, – приступимо!

      І натхненно заходився малювати. Перші штрихи на папері вийшли непогано й правильно, але далі справа чомусь не пішла. Не те, щоб зовсім нічого до пуття не виходило, але створений на папері образ ніяк не був схожий на оригінал, створений ще в минулому, вісімнадцятому столітті великим італійським скульптором Джованні Зорзоні. Так, малюнок був дуже схожий, але чогось таки не вистачало…

      Тарас зламав один грифель, другий… Але перш ніж узятися за третій, вирішив трохи перепочити. Між нами кажучи, йому шкода було дорогих матеріалів, на які витрачалися всі мізерні заощадження скромного підмайстра.

      – Правду той казав, – упівголоса промовив він, сідаючи на свій ящик і відкушуючи від видобутої з кишені булки, – мені не вистачає цієї… як її… «школи»…

      Підмайстер майже з ненавистю подивився на статую Сивіли.

      – Гаразд, богине! – звернувся до неї Тарас. – Якщо допоможеш мені стати справжнім живописцем, намалюю твій портрет найдорожчими фарбами! І п’яти карбованців не пошкодую!

      І художник перехрестився перед образом Сивіли Дельфійської, ніби свято вірив й у неї, й у свою обіцянку. Віщунка ж стояла, звівши очі догори, і ніякого зацікавлення молодим талантом не виявляла. Навіть якщо й побачила щось велика, шанована еллінами, римлянами, а по тому й ранніми християнами віщунка, то нікому про це не сказала… Як не сказала також про розмову, що відбувалася за тисячу верст від Тараса й виявилася доленосною для нього.

      Розмови розмовами, а доля долею. Зараз нам залишається тільки дивуватися з того, з яким завзяттям, з якою наполегливістю йшов наш герой до своєї мети. І ще більше дивує те, що на цьому тернистому і складному шляху він не піддався зневірі, не збився на манівці. Адже так просто було цьому кріпакові, рабу за народженням, але не за своєю суттю уподібнитися мільйонам інших рабів і прожити просте СКАЧАТЬ