Художник. Денис Замрій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ разу у віршах не назве свою батьківщину Малоросією, тільки Україною.

      Але одна справа – думка художника, а зовсім інша – думка влади. І хоча до видання Валуєвського циркуляру залишалося понад двадцять років, уже була надрукована перша книжка українською мовою – «Енеїда» Івана Котляревського. Однак це був не успіх просвітництва, а скоріше потурання й благодушність російського уряду, який не бачив тоді в Україні бунтарського духу або старанно його не помічав.

      Карета Брюллова котилася шляхами Малоросії. Художник відраховував катерининські верстові стовпи, поставлені ще світлішим князем Потьомкіним-Таврійським на шляху імператриці під час її єдиної подорожі до Тавриди. Відтоді минуло чимало часу, але дороги, прокладені для подорожі Катерини, не змінилися. Вони були курними, розбитими й вибоїстими.

      У Росії навіть зараз із дорогами біда, а в середині дев’ятнадцятого століття її транспортні магістралі взагалі нікуди не годилися. Як сказав хтось із мудрих: «Дві біди на Русі – дурні і дороги». Зараз уже важко уточнити, кому належить ця карбована фраза. Можливо, Салтикову-Щедріну, можливо, Карамзіну, а можливо, самому імператору Миколі Першому. Але цілком можливо, що ніхто з них нічого подібного не казав. Хай там як, але сказано точно й правильно.

      Отже, карета торохтіла старим і нудним трактом, Карл Павлович, нудьгуючи, дивився у вікно і, як-то кажуть, ловив ґав. Коли карета зустрічала на своєму шляху чергове село, художник пожвавлювався і крутив головою на всі боки, немов намагаючись назавжди зберегти у своїй пам’яті прекрасні пейзажі.

      Біленькі хатки в селах зворушували своєю картинною чистотою, а квітучі вишні в садках налаштовували на поетичний лад. Брюллов згадував із Баратинського:

      На звук цевницы голосистой,

      Толпой забав окружена,

      Летит прекрасная весна,

      Благоухает воздух чистый,

      Земля воздвиглась ото сна.

      Восторги дух мой пробудили!

      Звучат и блещут небеса,

      Певцов пернатых голоса,

      Пастушьи песни огласили

      Долины, горы и леса.

      Юлія Павлівна в дорозі здебільшого спала. Прокидаючись на коротких стоянках біля колодязів і поштових станцій, Самойлова виходила з карети, підставляла обличчя південному сонцю, жартувала з Брюлловим і здавалася абсолютно щасливою.

      – Друже мій, – раз у раз запитувала вона свого супутника, – хіба цей благодатний край не заслуговує честі бути відображеним на полотні?

      – Тебе справді так вражає цей ландшафт? – усміхнувся Брюллов.

      – О, так!

      – Тоді, люба моя, я познайомлю тебе в Петербурзі з дивовижною людиною – майстром саме такого пейзажу!

      – Правда? Хто ж це?

      – Іван Сошенко, мій давній приятель. Він родом звідси, малорос. Повір, його роботи – гімн цьому дивовижному краю!

      – Гімн Малоросії? Чому ж я про це нічого не знаю?

      – По-перше, сам він називає цю місцевість «Україна», а СКАЧАТЬ