Художник. Денис Замрій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Ми поїдемо крізь усю Малоросію, відвідаємо Київ, будемо часто зупинятися – якось переживемо це горе! Ти ж сам казав, що на тебе чекають і не можуть дочекатися в Академії мистецтв.

      – Так, чекають… Але я ще сам не знаю, чи вийде щось путнє з цього запрошення. Не знаю, як бути з академією.

      – Що хвилює тебе, душе моя? – підвелася на лікті Самойлова.

      – Бачиш, Григорович запрошує на професорську посаду, дуже хоче мене в наставниках бачити – старий лис розуміє, що академії потрібна свіжа кров! Знає, що зараз неодмінно треба розвивати й просувати вперед нашу школу живопису!

      – Григорович? – підняла брову Юлія.

      – Так, Василь Іванович, він зараз конференц-секретар академії. Ось, візьми, це його лист.

      І Брюллов простягнув Юлії Павлівні списаний дрібним почерком аркуш.

      «…Ви наш у всьому: як росіянин, як вихованець, як художник, як спільник, як товариш, і ми розуміємо, що тільки ви здатні врятувати своїм талантом будівлю, яка валиться».

      – Він справді так вважає? – запитала Самойлова, з цікавістю дивлячись на Брюллова, який сидів у кріслі біля ілюмінатора з черговою чашкою кави.

      – Думаю, що так.

      – То ось через що ти бентежився.

      – Справа не лише в цьому. Як мене сприймуть у Петербурзі?

      – Добре сприймуть. Як завжди сприймали. І я цьому посприяю, уже повір мені.

      Самойлова всміхнулася так, як могла всміхатися тільки вона – щиро й щасливо. Брюллов, бачачи усмішку жінки, подумав: «До біса все це! Усе й без того добре: і цей чудовий корабель, і світанок, і Одеса, і майбутня подорож Малоросією».

      І повторив уголос:

      – Юліє, до біса все це! Клич камердинера вдягатися! Поснідаємо на Дерибасівській!

      – Тобто ти вже не боїшся з’явитися в академії і в Петербурзі? Я правильно тебе зрозуміла?

      – Та ні ж бо! Навпаки, я вже хочу туди! Головне, щоб ти завжди була поруч, кохана!

      Карл Павлович відставив чашку й різко підвівся. Він уже був готовий їхати крізь усю країну – хоч у Санкт-Петербург, хоч до чорта в пекло.

      Дорогами, як лініями долі, вкрита долоня нашої землі. І іноді ці лінії перетинаються, як перетинаються дороги посеред поля або у великих містах. Зараз уже стало зрозуміло, що дорога нашого героя й дорога Карла Брюллова незабаром перетнуться. Проте до точки їхнього перетину ще багато днів і чимало верст. Але як же, чорт забирай, важливо зробити перший крок і як важливо зробити його в правильному напрямку!

      Однак залишімо на якийсь час художника і його кохану під палючим південним сонцем і повернімося до Санкт-Петербурга…

      Розділ четвертий

      Замовлення

      Будеш, батьку, панувати,

      Поки живуть люди,

      Поки сонце з неба сяє,

      Тебе не забудуть!

Т. Шевченко. На вічну пам’ять СКАЧАТЬ