Название: Художник
Автор: Денис Замрій
Жанр: Историческая литература
isbn: 978-966-14-6264-8,978-966-14-6307-2,978-966-14-6260-0
isbn:
Великий театр Санкт-Петербурга переживав своє друге народження. У 1775 році театр мав будуватися за проектом видатного Антоніо Рінальді, але після того, як маестро впав із будівельних риштовань і втратив можливість керувати роботами, за справу взялися німці Тишбейн і фон Баур.
Очевидець описував театр у день відкриття так: «Зовні він являє собою будівлю величного вигляду. Над головним входом височіє зображення сидячої Мінерви з каррарського мармуру з її символами і написом на щиті: «Vigilando quiesco (спочиваючи, продовжую пантрувати)».
У первісному варіанті театр мав три яруси і вміщував дві тисячі глядачів – практично все вельможне панство Санкт-Петербурга, включаючи дипломатичний корпус.
Проте пізніше імператор Олександр I особисто схотів переобладнати будівлю столичного храму Мельпомени – і театр змінився. Архітектор де Томон впорався з роботою за небачено короткий термін – лише вісім місяців, завдяки чому був так само щедро винагороджений. Тепер мешканці Північної Пальміри могли стверджувати, що подібного за розмірами театру немає навіть у Парижі.
Загалом це була та саме будівля, до якої входив Євгеній Онєгін:
Театр уж полон, ложи блещут,
Партер и кресла – все кипит,
В райке нетерпеливо плещут,
И, взвившись, занавес шумит.
Блистательна, полувоздушна,
Смычку волшебному послушна,
Толпою нимф окружена,
Стоит Истомина, она,
Одной ногой касаясь пола,
Другою медленно кружит,
И вдруг прыжок, и вдруг летит,
Летит, как пух от уст Эола,
То стан совьет, то разовьет
И быстрой ножкой ножку бьет.
Столиця розросталася, багатіла. Панів ставало більше, дворянські діти, переїжджаючи з провінції, не задовольнялися лише полюванням і грою в карти. Їх вабило справжнє мистецтво. Зала вже не вміщала всіх охочих, тому за часів, про які йдеться в нашій оповіді, театральна дирекція постановила збільшити об’єм зали до трьох тисяч місць, додавши ще два яруси.
Замовлення на роботу було воістину неймовірне, тому кожен живописець, який бодай чував про нові столичні проекти, архітектор, різьбяр по каменю або по дереву, мебляр або маляр міг вважати себе забезпеченою людиною, отримавши замовлення на роботи в шанованому петербуржцями розкішному Великому театрі.
Тому коли Прохор, добігши до Тарасової оселі, побачив, як той спускається сходами, то одразу закричав:
– Де ти ходиш?! Григорович береться розписувати Великий!
Зараз ми не знаємо, та, мабуть, ніколи й не дізнаємося, наскільки вдалими були ранні роботи нашого героя. Що саме він малював у Великому театрі? СКАЧАТЬ