Чужі гріхи. Таня Пьянкова

Чтение книги онлайн.

      Коли прийшов до тями і, ледве зіп’явшись на ноги, знову зазирнув у хату, Юстина якраз дістала зі скрині білу Гапіїну сорочку. Спритно розкраяла її на кілька шматків полотна, принесла з комори моток сукна, пообтрясала з нього пил і павутиння. Повитягувала з торбинок трохи сухого зілля, якоїсь крупи. Знайшла у кошику під столом червону зáполоч. Взяла один малий клапоть полотна до рук та й всипала на нього трохи пшона, обвила пшоно ниткою так, що вийшла туга біла рівненька кулька, ніби чиясь голова. Кілька разів Юстина обмотала її хрест-навхрест червоними нитками. Потім спритними руками скрутила ще й невеличкий сувій та й позав’язувала на кінцях нитками. Обережно примотала сувій до пшоняної голови і зраділа.

      – Ади, Гасю, – заговорила вдоволено, – голова є, і руки є… Коси потóм вчеплю… Довго мені до кіс твоїх добиратисі…

      Далі Юстина розстелила на столі шмат старої хустки та покрила її новим клаптем полотна від сорочки. Всипала зерна, на зерно поклала жмутик сухого зілля, ще один жмутик – сіна, а на сіно зверху поклала половину Гапіїної кісточки від пальчика та й зробила з полотна і хустки згорток. Рясно обмотала його нитками й причепила голову та руки.

      «Файні кукли будут, – тішилася, наче мала дитина, усміхаючись проваллям запалого рота. – Патикам сі полюблят. Ади, і друга вже майже готова, – приказувала, спритними руками змотуючи другу ляльку, точнісінько таку ж, як і перша. – Зараз їм сорочки вшию, потом білими нитками помережу, коси позаплітаю та й у лєнти приберу. Будут такі, ги живі… Нє, дівочко, сама дивисі – такóй, ги живі…»

      Над рікою Марунькою обережно підіймався молочний туман і ховався під зарóслі вербами береги. Затихав там, гуснув і пробував ще трохи дрімати на бережку, вистеленому дрібним камінням, доки не прокинулося травневе сонце. Яків повільно повертався до життя, виринав з білої невагомості, з болючої, дикої порожнечі, котрою блудила його перелякана душа. Він спробував поворушити пальцями рук, дотягнувся ними до свого зимного лиця і переконався, що може відчувати дотики. Далі повільно сів. Переборюючи напад несподіваної СКАЧАТЬ