Чужі гріхи. Таня Пьянкова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А він спав і не чув, як його торсає дружина, як кличе його, як будить, як слізно просить.

      – Юй, – раптом не витримала і озвалася до неї Юстина, – та не ки́вай його, Дарко. Най спит. Тобі шо, жєль? – питалася якимось таким тихим, рівним, дивним, наче з того світу, голосом…

      – Та єґ то, най спит? – Дарина підняла на Юстину червоне від сорому лице. – Домів нам треба… поминули вже Гасю… Пора нам… – пояснювала швидко. – А він вночи, бідний, не спав. Після того, єґ тіло збирав, заснути не міг… Млоїло його. Вертав за хатов. Лишень ляже – такой зразу встає… Ото, видко, і зморило…

      – То най си подрімає, дітино, – Юстина тяжко підвелася з-за столу, провела поглядом людей, а потому почала збирати миски та чарки.

      Дарка також підхопилася і помагала Юстині, а далі все ж знову покликала:

      – Місю…

      Михайло не озивався до жінки, рівно дихав, впершись плечима до стіни. На його голові була велика червона ґуля, котру він зранку прикривав, навіть ходив по хаті впівоберта, аби жінка не помітила. А вона все одно помітила та й допитувалася, шо то є і відки сі взєло. Зараз Дарина уважно роздивлялася ту ґулю, Міськові кулаки, обдерті троха там, де випирали кісточки, криву глибоку подряпину на його моценній шиї і думала, про те, що дивний повернувся Місько додому зночі. Дихав тяжко, ніби через усе село пробігся, ніби пси його гнали. В хату влетів, кулаком до одвірка лупнув, жадібно випив цілий ківш води і аж тоді на Дарину очі підняв:

      – Чо’ сі впулила? Роботи нема? Ди́висі на мене, – бубонів собі під носа, – ги срака з корчів.

      Дарка обзирала сплячого Михайла і думала, шо то таке могло статисі з її чоловіком, шо він до неї, ги той пес, гарчати почав. Нема права Дарині слова впоперек його слову сказати – Місько, ніби з ланца сі зриває. Он, ліжко таке файне на дрова порубав, горням за нев у двері шпурнув, бо її волосину у нім найшов, а раніше ніколи з ним такого не було, аби Дарину свою образити, навіть, коли вона мала повно шиття і не встигала зупу за цілий день зварити.

      – Ану скажіт ми, Юстино, то правда, шо мій Місьо вчéра до вас з Петром приходив? – спитала тихо, аби не вчули баби за столом…

      – Правда, – Юстина сухо кивнула головою і знову замовчала, руки її вправно скидали рештки каші з миски в миску.

      – І билисі? – Дарка перейшла на шепіт, намагаючись зазирнути бабі в посутенілі очі.

      – Відки ти то взєла? – Юстина завмерла з мискою в руках на порозі хати.

      – Ади, баби кажут… І зрання чула-м, і теперка, ади, прольоткали мені поза плечі.

      – Кажут? – перепитала знову, сиві брови звела – ніби здивувалася.

      – Кажут… – Дарці чогось забракло повітря в легенях, але вона відступатися від свого не хотіла, прагнула правди. – А чо’ приходили? І билисі тутка…

      – У тотих бабів і попитайсі… – коротко прорекла Юстина та й відвернула лице. Пішла, накульгуючи до кухні.

      Дарина СКАЧАТЬ