Чужі гріхи. Таня Пьянкова

Чтение книги онлайн.

      Яків під вікном знову затерп. Перелякано вдивлявся у ляльок, котрими Юстин а тішила мертву Га-пію, вслухався у кожнісінький звук, що вимовляли її старі, покусані губи, аби зрозуміти, кого й нащо вона так страшно кляне. Відчував, як до його грудей підходить якийсь давкий згусток, як втискається десь межи груди, як тисне, запирає подих, як перекочується, ніби шукає місця… шукає… шукає… знаходить… не знаходить… блудить далі… Притинувся запаленим гарячим лобом до шиби, вперся руками у підвіконня й тяжко дихав, визираючи якоїсь надії з хати, якось Божого милосердя, ласки, світла. Чекав, але не видів і від того ще гірше дрижав.

      – Зара люди почнут сі сходити, – казала Юстина рушникам, – я кукли припрєтаю, а потом Патикам віддамо, коли чєс підходящий буде. Сувалисі до нас, ги по свічену воду. Бог би їм віку урвав! Чим ти тілько їх принаджувала? Не знаю, дітино… І від кого ти тяж мала, і хто твому серцю був любіший, але, певно, ні їден із них під вінець ті не взєв би. Обидвоє жонаті… Та хіба би котрий жінку свою лишив… І-йо-о-о-й, – заголосила раптом протяжно, – бідна моя, Гапійко! Любиласі з кимсь, а мамці ніц не сказала-а-а… Але нічó, нічó, – Юстина перейшла на зловісний шепіт, – я взнаю. Скоро всі взнают, хто любов попід серце мав, а хто позбиткуватисі хтів… над тобов, дітинко… Шо з тотими куклами буде, то най із ними буде! Шо куклі – то і їм… Агó, агó, агó! Гасю моя золотенька…