Чужі гріхи. Таня Пьянкова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Їсти, – коротко відказав Петро і продовжував носити. – Давай, помагай вітцеві.

      Оксана невдоволено почала готувати миски, застелила стіл під хатою. Тим часом Фецьо вже тягнув з комори на двір велику, аж чорну вже від старості шатківницю й готувався капусту їм квасити.

      До капусти щорік натирав багацько яблук, моркви, давав пахучого кмину і листя хрону. Між капустою складав ціленькі яблука у кілька шарів. Зимою вони з Петром закусювали ними горівку.

      – Слухай, Оксано, – Фецьо, накладаючи діжку, раптом захвилювався і лишив роботу, – а ти на дно камінь поклала?

      – Котрий?

      – Та той, шо і все! – не відповів – гаркнув чогось свекор і вовком завірився на невістку.

      – Нє, – Оксана насупилася. – Забула я про камінь. А без него раз сі не обійдемо? – спиталася і зразу прикусила язика. – Випало ми з голови…

      – Ото кара з жінков! Ґаздиня на цілу сраку! – Фецьо розгнівався остаточно. – Робит, ги на мальвáрок! – плювався, аж Оксана знітилась.

      – А шо, тату, без кременя не то? – втрутився у їхню сварку Петро, аби заступитися за Оксану.

      – Ади, талапає язиком! – старий розвернувся зі злістю до сина. – Обоє ви з нев на їдно копито! Мій тато кремінь клав, і дідо мій тоже. І роблят тото всі від почєтку світа! Онде покисне вам цего року капуста, то будете знати, єґ ніц не мати памніти. Ше не їдні портки всрете, доки робити сі научите!

      – Та вже, шо є, то є… – Петро несміливо зазирнув у бочку, заповнену капустою більше, ніж на половину. – Вібирати назад не будем… Може, сі обійде?

      Оксана дивилася на вимиту порожню діжку і думала, шо такóй перекисла капуста посеред зими. Засмерділася так, шо в погребі дихнути було не мож, свині їсти не хотіли. А все через то, шо кремінь на дно покласти забули…

      – Петре! А яйці від курей забрав? – вона втомлено підвелася зі східців та й гукнула через паркан, але, таки не діждавшись живого слова від чоловіка, сердито пішла до хати.

      Вже в хаті дала собі волю – гойкала невідь до кого:

      – Паска, онде, на носі, а кури взялисі яйці їсти. Шо знесут, то склюют, а де потом тілько тотих яєц настарати? Ніхто не продаст, бо кожному свято єґ свято! – булькала-википала. – Ну, я вас навчу! – Аж підстрибувала нетерпляче, худа та висока, над великим баняком, у якому варилося картоплиння. – Зара вам буде! Наїстесі ви в мене яєць! – Взяла рушником гарячий баняк та й скоренько понесла в загороду, туди, де паслися кури.

      Дурні кури не знали, що надумала їхня господиня, та й відразу накинулися клювати картоплиння з окропу. Негарна посмішка перекривила смугляве лице Оксані, котра зловісно стояла і дивилася, як вони сіпалися, кричали від болю, обпікаючи дзьоби і ноги, як розбігалися від гарячої купи і ще потім довго жалілися одна одній. Вони не розуміли, за що їм нині випала така кара.

      – Ото теперка попробуйте клювати тверду шкаралупу ошпареними писками, – шипіла на курей Оксана. – Будут СКАЧАТЬ