Нариси з екзистенціальної аналітики педагогічного дискурсу. Олександр Григорович Волков
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Нариси з екзистенціальної аналітики педагогічного дискурсу - Олександр Григорович Волков страница 12

СКАЧАТЬ входить здійснення процесу виховання і освіти. Відповідно, педагогічним дискурсом вважатиметься такий, який припускає формування компетен-тностей, необхідних у соціальній діяльності в майбутньому. Необхідність освіти викликана потребою застосувати себе у світі, увійти до нього підготовленим і здійснити своє призначення у творчості, за М. Бердяєвим [1]. Таке здійснення є присутність, з М. Ґайдеггеру, безпосередня участь, тобто буття у світі через застосування самого себе [19]. Світ у цьому випадку є результат творення із себе, результат реалізації суб’єкта, який бере безпосередню участь у його влаштуванні.

      Це тому, що присутність у світі припускає наявність освіченості, яка є приведенням себе до певного стану, визначенням обличчя. Вона прояв-ляється в тому, що зроблено, тобто є продуктом творчості. Тим самим освіта вирішує проблему застосування себе у світі. У цьому аспекті стає актуальною неповторність кожної особистості, відмінності в її призна-ченні. Головна проблема полягає не у наявності винагороди за результати діяльності, а надбання своєї справжнього обличчя, завдяки чому формується здатність творити.

      b) Гідність та підпорядкування

      Тому позбавленість виникає не унаслідок негативного впливу з боку іншого, його агресивності при розподілі матеріальних благ, а як нездатність знайти себе у світі. Саме в цьому є призначення освіти як цілеспрямованого формування особистості, яка уміє правильно ставитися до себе і світу. Успіх і користь – тільки один бік здійснення. Інший, не менш важливий, полягає у гідності, тобто ставленні до себе як до надбання, розгляд себе як вищої цінності. Міра людяності полягає якраз у тому, що людина – цінність сама по собі, в першу чергу, для самої себе [20].

      Вирішення питання про її гідність припускає розгляд топології педагогічного дискурсу, який аналізується як сукупність місць у просторі влади [9; 10]. Влада трактується як єдність панування і підпорядкування, тобто, обумовленності рівності та нерівнсті. Наявність нерівності викликана суб’єктивними відмінностями та інституціональним рольовими правилами. Останні припускають домінування учителя, який наділяється правом змушувати до виконання певних дій. Влада дискурсу є сфера стосунків з учителем, який спонукає мислити, тим самим управляє розвитком, має онтологічне значення [14]. Примушення передбачає підкорення, що можна вважати суттю влади.

      Форма необхідного насильства обумовлена інтересами вихованця. Владне примушення передбачає добровільне підпорядкорення, що пов’язане з потребою вчитися, набувати знання і навички, досвід, зрозуміти самого себе, знайти своє місце у світі. Воно обумовлене потребою навчитися творити, що неможливо при непокорі.

      Підпорядкування обумовлене попитом в засвоєнні навичків творчості як форми застосування самого себе [15]. Вона взагалі стає можливою, якщо є хтось, хто навчає творити; тому, що присутність при утворенні підкорює і зачаровує. Виправдання підпорядкування СКАЧАТЬ